Торік 2 жовтня стало відомо про старт інформаційної кампанії #CorrectUA. Український МЗС ініціював звернення до провідних світових мас-медіа щодо заміни зросійщеного варіанта транслітерації географічних назв частини українських міст (Lvov на Lviv, Kharkov на Kharkiv, Odessa на Odesa, Nikolaev на Mykolaiv, Rovno на Rivne, Ternopol на Ternopil та Ukraine замість the Ukraine), пише для "Тижня" Ярослав Гирич

Проте головна увага зосереджувалася навколо подолання "радянської та колоніальної спадщини" в англомовній версії назви української столиці. За перші півроку акції #KyivnotKiev вдалося скоригувати її написання в закордонних аеропортах (наразі їх уже 17), деяких ЗМІ (The Guardian) та довідникових виданнях (німецький словник Duden). 12 березня у Верховній Раді зареєстрували проект постанови "Про особливості написання латиницею географічних назв України".

Читайте також: В іноземних ЗМІ, аеропортах, енциклопедіях писатимуть Kyiv замість Kiev – про це йдеться у проекті Постанови Верховної Ради України

Багато співгромадян може засумніватися в доцільності новацій. Когось здивує, що питання стали вирішувати через 27 років після здобуття незалежності. Комусь може здатися, що це прояв проблем суспільства й держави із самоідентифікацією, притаманних для підлітків перехідного віку. Хтось укотре захоче лишити все як є, а зміни відкласти, щоб не дратувати старше покоління, та й узагалі займатися тільки економікою. Але протиставлення економіки та гуманітарної сфери – штучна підміна понять. Пропонована в такий спосіб консервація "спадщини УРСР" не є ознакою толерантності, а свідчить про байдужість, некомпетентність, вторинність і незрілість.

Від початку ХІХ століття у європейській картографії екзонім "Kiev" замінив уживані до цього варіації полонізованої версії назви міста на Дніпрі Kijów. Росіяни використовували власну транскрипцію як маркер належності території, а брак єдиного варіанта передачі української кириличної абетки латиницею позбавляв українців можливості пошуку альтернативи. 1995-го, під час розробки української латинки, термінологічна комісія із природничих наук Київського національного університету імені Тараса Шевченка з огляду на норми слов’янських мов запропонувала вживати варіант Kyyiv (Kyjiv). Проте 19 квітня 1996 року Українська комісія з питань правничої термінології, очолювана тодішнім міністром юстиції Сергієм Головатим, підтримала використовуваний у західній діаспорі варіант Kyiv. Згодом цей тип романізації українських назв затвердили постановою Кабміну (2010-й) та визнали Х Конференцією ООН із географічних назв (2012-й).

Тривалий час варіант Kyiv використовувався для внутрішнього вжитку. Помітний прорив стався в жовтні 2006 року, коли Держдеп Сполучених Штатів затвердив його використання в офіційному діловодстві американських урядових структур, посилаючись на рішення Ради географічних назв США. Вітчизняних чиновників намагалися активізувати петиціями та флешмобами (2012-й і 2016-й), адже без допомоги держави звернення громадськості до іноземців залишаються без відповіді. Так сталося 2013 року з ініціативою представників Школи журналістики УКУ "Kiev is not the capital of Ukraine". Хоч іноді народна дипломатія дає плоди. Наприклад, українські блогери наприкінці 2018-го виправили Ілона Маска, коли він анонсував чергову новацію "From Ireland to Kiev".

Читайте також: Нівелювання досягнень культурної політики видається цілком реальним – Жадан

У цьому контексті згадується власний досвід. Два роки тому, перебуваючи на стажуванні у Варшавському університеті, після лекції ми попросили одного з викладачів не вживати словосполучення "на Україні". Його реакція виявилася неочікувано агресивною. Нашу позицію він намагався довести до абсурду, стверджуючи, що тоді доведеться переписувати всі польськомовні видання, починаючи з ХVI століття. Проте його колега, навпаки, зауважив, що після особистого прохання Юрія Андруховича постійно каже "в Україні".

Серед апологетів варіанта Kiev – авіакомпанія МАУ та Вікіпедія (попри офіційне звернення Київради в лютому 2015 року). Рудименти русифікації, провінціалізму та радянщини накладаються на внутрішні та зовнішні стереотипи. Багато іноземців досі сприймає Україну в російському фокусі та використовує російську як мову ділового спілкування. Змінити ситуацію може зміцнення позицій української мови всередині країни (ІТ-сфера, різноплановий навчально-розважальний продукт у соцмережах і ЗМІ) та посилення інформаційної присутності за кордоном (створення аудіогідів у найбільших музеях, путівників, наукових і публіцистичних праць проукраїнського характеру). Також держава має змінити підходи до закордонних українців (заснування культурно-освітніх центрів).

Не хотілося б, аби "топонімічні баталії" відбувалися за типово українським бюрократичним сценарієм із окозамилюванням і недоведенням справи до кінця через брак ресурсів, відповідальності чи системної роботи. Проблема викривленого сприйняття України глибша від декларованих "перемог" після чергової зміни транслітерації назви Києва аеропортами. Така біда з перекладом найменувань практично всіх середніх і малих міст країни.

І все ж таки Kyiv замість Kiev – це необхідність. Одна з тисяч. Попереду копітка та скрупульозна праця.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram