Проект

А як може стати кращою ще радянська за сутністю, але дещо змінена модель, якщо практика давно прямо і не раз засвідчувала: покращення вже поганого старого зробить стан справ ще гіршим.

По-перше, у запропонованому проекті бюрократичних процедур значно побільшало, і всі вони так натискають, як начебто немає іншого шляху для професійного вдосконалення, ніж тотально-примусове спонукання педагогів у рамках дисципліни праці закладу, де вони працюють.

По-друге, як формально набрані у ході примусового за сутністю аудиторно-кабінетного навчання бали можуть зняти питання щодо того чи участь у цьому навчанні дійсно була результативною?

Інакше

Чи ж можна і як було б інакше, щоб з гарантовано вищим рівнем вірогідності на кращий ККД. процесу та більш ефективно-цільового використання коштів платників податків?

Читайте також: 4 важливі запитання до Лілії Гриневич про вчителів і освіту

По-перше, замість «комісійної» атестаційної/сертифікаційної процедури, де голосування є найбільш вагомим визначальником, впровадити процедуру незалежного автоматизованого різнорівневого визначення кваліфікації педагогічного працівника (скажімо - НАР/РВК).

При цьому попереду неї має йти ЗНО для випускників педуніверситетів/педспеціальностей на кшталт відомої у нас версії американської системи для медичних спеціальностей.

По-друге, акцент зробити на бюджетну підтримку не стаціонарних занять запропонованого тут примусового чи не для всіх характеру, а на становлення держбюджетних консультаційних Центрів (замість існуючих ІППО) для педагогів, котрі активізуватимуть у свідомості педагогів самоцінність самоосвіти упродовж професійного життя завдяки наступним двом факторам:

– внутрішнє розуміння найбільшої ефективності формату самоосвіти особою, яка вже має вищу освіту і апріорі не може не вміти навчатися самостійно з тієї причини, що можна присвятити час лише конкретно-цільовим питанням. Особливо в епоху вільного доступу до найкращих світових центрів/студій/ресурів наукового та методологічного знання;

Читайте також: Журналістка: На жаль, в сучасній Україні освіта — це переважно щось для галочки

– природному остраху притомної освіченої особи перед незалежною електронною системою визначення рівня професійності (див. вище - НАР/РВК), з якою апріорі неможливо домовитися щодо наявних тих чи інших прогалин у програмному контенті, передбаченому для того чи іншого рівня професійної вправності, ніж вивчити ВСЕ, що передбачається, та навчитися оте ВСЕ застосовувати на практиці.

Звісно, що у таких умовах «м’якої мотивуючої сили» педагоги самі спрямуються до консультаційних Центрів, що і потрібно було б досягти, адже справжня освіта – це лише самоосвіта. Бо ж ти можеш сидіти в аудиторії дивлячись у вічі лектора чи модератора, а свідомістю бути поза її (аудиторії) межами, хай що б у ній не діється.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram