Ще напередодні обрання Володимира Зеленського президентом України було зрозуміло, що самовпевненість і некомпетентність нового глави держави та його оточення можуть спровокувати широкомасштабну політичну кризу в країні та за її межами набагато раніше, ніж це можна собі уявити

І ми вже перебуваємо в цій кризі – причому з кожним днем ​​вона тільки посилюватиметься, переходитиме від виборів президента до парламентських виборів, від парламентських виборів – до будь-яких референдумів, референдуми провокуватимуть громадську конфронтацію, ця громадська конфронтація може набути силового характеру... І так – до повного краху. І добре ще, якщо тільки інституцій влади, а не самої держави.

Здавалося б, чому заява новоспеченого голови Адміністрації президента Андрія Богдана про референдум за домовленостями з Росією призвела до такої запеклої суспільної реакції? А тому, що абсолютно незрозуміло, навіщо взагалі цю заяву зроблено.

Читайте також: Дорога до політичної, соціальної та економічної катастрофи

Зеленський узагалі ще не починав перемовин із Москвою. Путін навіть не привітав нового українського президента з обранням на посаду глави держави. Навіть якщо в якихось фантазіях припустити, що пов'язані із Зеленським бізнесмени – Коломойський, Хорошковський або ще хтось – дійсно домовилися з представниками Кремля про якийсь "компроміс", так навіть це не має ніякого значення. Тому що для Путіна Коломойський, Хорошковський, Зеленський – ніхто і звати їх ніяк. Для Путіна в цьому світі має значення тільки сам Путін. Навіть Росія значення не має, бо ж, за відомим визначенням спікера Державної думи В'ячеслава Володіна, "не буде Путіна – не буде Росії". І крапка.

Тоді виникає питання: навіщо взагалі розбурхувати громадську думку, говорити про якийсь референдум, коли ще нічого немає. Ось узагалі – нічого? Тому що якась конструкція склалася в голові Зеленського? У голові Богдана? У голові Коломойського? Тому що хтось щось придумав і повірив? І що ж тоді в цій конструкції повинно бути такого небезпечного, ризикованого, образливого для українського суверенітету, державності, почуття власної гідності для українського народу, що за це потрібно буде проголосувати кожному – щоб позбавити президента та його оточення персональної відповідальності? Тієї відповідальності, яку Зеленський брав на себе, коли йшов на вибори глави держави?

У нашій країні – не кожен президент. У нашій країні – тільки один президент. І саме він і повинен нести відповідальність за рішення, які приймає, за міжнародні угоди, які він підписує. А у громадян має бути право контролю за такими рішеннями – від петицій до імпічменту главі держави. І, зрозуміло, право на повстання, якщо дії обраного президента загрожують самому існуванню цієї держави та безпеці її громадян.

А є найпростіше рішення – нові вибори, строкові чи дострокові. Якщо президент вважає, що його рішення можуть бути неоднозначно сприйняті суспільством, він просто йде на дострокові вибори глави держави. І ніяких референдумів і повстань не потрібно. Отримав новий мандат – підписуй. Не отримав – що робити з тим чи іншим договором або законом вирішить твій наступник.

Читайте також: Шляхом Януковича: загроза монополізації влади стає реальністю

Але всі ці прості істини мали б сенс, якби ми обговорювали конкретику. А ми, як це вже часто бувало із Зеленським і його оточенням, обговорюємо порожнечу. Ми обговорюємо намір провести референдум з питання, яке ще навіть не обговорюється. Ми не знаємо, яким буде формат переговорів – багатостороннім або ж двостороннім, чи відмовиться адміністрація Зеленського від допомоги західних союзників або буде дотримуватися наявної лінії.

Ми не знаємо про справжні настрої в Кремлі та про справжні настрої в Білому домі. Путін і Трамп можуть скористатися нагодою і вирішити долю окупованих українських територій на найближчій зустрічі в Осаці – й нам просто нічого буде обговорювати, тому що "вікно можливостей" для відновлення територіальної цілісності країни зачиниться на десятиліття.

Ми в повній, абсолютній невизначеності. При цьому є ризик, що тільки-но ця невизначеність почне наповнюватися конкретним змістом, це призведе до суспільної конфронтації такого напруження, що нам буде не до загальнонародних голосувань.

Але замість того, щоб зрозуміти, на краю якої прірви всі ми перебуваємо, ми обговорюємо питання про те, навіщо новоспечений чиновник хоче провести референдум щодр недосягнутих поки що домовленостей із Москвою – питання настільки ж провокаційне, як і безглузде.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram