У певний історичний момент до неї потрапляє більшість перехідних економік. Провівши ефективні реформи, вони досягають хороших темпів зростання. Але після кількох успішних років економічне паливо реформ вичерпується, розвиток економіки сповільнюється й надалі відбувається вже з помірною швидкістю пелотона загальної маси. Країна перестає виділятися. Вона потрапляє в пастку середнього доходу. Цікаво, що здебільшого це відбувається після досягнення ВВП на особу населення в межах $10–20 тис.

Економісти пояснюють таке явище тим, що елементарне наведення ладу в економіці дає приблизно однакові результати в будь-якій країні. Верховенство права, певний рівень лібералізації економіки, компактний державний сектор, що створює помірне податкове навантаження, добре контролює свої витрати й провадить ефективну економічну політику, — усе це стимулює ділову активність і приводить до того, що країни вибираються зі злиднів, стають спроможними задовольнити базові потреби свого населення.

Читайте також: Буде в Україні домінувати середній клас – буде демократія. Ні – збережеться влада олігархів

А от далі виникають труднощі. Бо, щоб стрімко розвиватися після досягнення середнього доходу, потрібна якась унікальність. Певні країни виняткові тим, що мають дефіцитні природні ресурси, наприклад нафту (тому їхня унікальність існуватиме доти, доки ресурси або попит на них у світі не вичерпаються). Інші особливі технологіями й умінням системно їх продукувати, для чого потрібні мізки, винахідливість, адекватна освіта, тобто якісний людський капітал. Більшість країн не має ні надлишку ресурсів, ні системи масового продукування технологій. Тому вони надовго застрягають у пастці середнього доходу. Грубо кажучи, проведення необхідних горизонтальних реформ і досягнення ВВП на особу населення на рівні $10–20 тис. — це їхній максимум, над яким у багатьох випадках ще треба добряче потрудитися.

Концепцію пастки середнього доходу цілком можна спроектувати й на індивідуальне життя людини. Коли ми боремося за виживання, особливо в бідній країні, то борсаємося з усіх сил, крутимося як білка в колесі, шукаємо можливості заробити, щоб задовольнити базові потреби, прогодувати себе та своїх рідних. Але раніше чи пізніше багато з нас досягає певного рівня достатку, за якого базові потреби задоволені. Що тоді робити? Перестати бігти, втративши мотивацію докладати додаткових зусиль? Витрачати вільний час, лежачи на дивані й переглядаючи телепрограми? Ствердна відповідь на ці запитання — ось вияв пастки середнього доходу на індивідуальному рівні.

Пастка середнього доходу розділяє життя людини на два принципово різні відрізки: виживання та розвиток. На цих життєвих етапах особа існує в абсолютно різних координатах. Коли ми виживаємо, то працюємо де платять і як платять, хай навіть робота викликає огиду. Коли розвиваємося, то робимо те, від чого дістаємо найбільше задоволення та що сприяє самореалізації, а матеріальний бік роботи відходить на другий план. Так, наприклад, діють волонтери. Коли базові потреби задоволені й виживанню нічого не загрожує, людина може перейти до розвитку. Але в такому разі опиняється в зовсім іншій, невідомій їй системі координат і часто не знає, що робити далі. Тоді варто згадати про мрію вивчити ще одну мову чи про нереалізовані дитячі нахили до кулінарії або ще чогось, зайнятися самоосвітою, щоб із часом на перетині знань із різних галузей знайти ідеї, які забезпечать особі її унікальність. Такі індивідуальні особливості формують унікальність усієї країни. Тільки вона може вивести останню з пастки середнього доходу.

Читайте також: В Україні кислотний інвестиційний клімат, особливо – для середнього та малого бізнесу

Нині Україна опинилася в цікавій точці економічної історії. Ми практично подолали кризу 2014–2015-го й вибудували низку запобіжників, які дають змогу якщо не уникнути, то значно пом’якшити перебіг нової кризи. Так, формально нам ще далеко до пастки середнього доходу в макроекономічному сенсі: цього року ВВП України на особу становитиме лише $3,0–3,5 тис., а доведених до пуття реформ кіт наплакав. Але на індивідуальному рівні ситуація помітно інша. У травні середня зарплата становила 10 239 грн, або $388, що не набагато нижче, ніж на піку 2008-го ($399) та 2013-го ($453). Це означає, що чимало наших громадян досягли особистої пастки середнього доходу. Перед ними стоїть вибір: сфокусуватися на отриманні базових задоволень від життя (їжа, подорожі, розваги) чи подивитися в бік розвитку, наприклад волонтерства, активізму, самоосвіти тощо.

Від того, який вибір зробить кожен із нас, залежить, чи зможе країна загалом стрибнути вище голови у своєму розвитку, чи знайде вона власну унікальність, щоб із часом перетворити її на фактор добробуту своїх громадян. Біда в тому, що більшість населення України практично все своє життя провели на етапі виживання та звикли до нього. Цим людям дуже важко переорієнтуватися на розвиток. Індивідуальна пастка середнього доходу може бути їхнім особистим максимумом. Водночас молодь, яка переважно прагне розвитку, не завжди має достатньо можливостей для нього. А займатися виживанням не хоче, тому масово подумує про еміграцію. 

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram