Постер до фільму "Іловайськ-2014. Батальйон Донбас"

В перший день прокату, 29 серпня, ми з друзями пішли дивитися фільм Івана Тимченка "Іловайськ-2014. Батальйон Донбас". Над сценарієм фільму працював Михайло Бриних. Він більше двох років створював його на основі численних матеріалів в пресі та реальних історій ветеранів-добровольців, які брали участь в операції зі звільнення Іловайська.

В залі одеського кінотеатру було людей 20. Звісно, що це була якісна аудиторія – ті, хто знали, куди і навіщо вони йдуть. Тому аудиторія сиділа, затамувавши подих, і не жувала попкорн.

На питання про малу кількість глядачів, працівник кінотеатру відповів: "Та це час і день такі".

Так, 18-та вечора, будній день. Ще один сеанс із двох, виділених на цей фільм, був о 12-ій. З часом цьому фільму точно не пощастило. Як і фільму "Заборонений", який зараз іде в Одесі. Час – 12.00 і 18.30.

В прокаті практично всім фільмам, особливо патріотичного, проукраїнського спрямування дуже не щастить ні з часом, ні з промо.

Читайте також: Історія вчить тільки і єдино одному: статися може все, що завгодно

До речі, на зйомки було витрачено 33 мільйони гривень виключно приватних грошей. Підтримки від Держкіно не отримали. Можливо, і добре. Кажуть, не було тиску з боку чиновників. Але я би хотіла, щоб мої податки на це використовувались, а не на відкати.

Іловайськ – одна з найтрагічніших і найчорніших сторінок російсько-української війни. До створення фільму долучився і зіграв одну із головних ролей Тарас Костанчук (Бішут), боєць батальйону Донбас. В фільмі також знімались учасники боїв за Іловайськ. Певне, все це давало відчуття реальності подій.

Я боюсь таких фільмів. Я чекаю на них, тому що вони мають бути, їх треба знімати, фіксувати історію, дивитися, обговорювати. Чекаю і боюсь. Тому що може бути забагато пафосу. Або неправди. Або перебільшень. Тому що після фільмів такого роду завжди у мені залишаються безвихідь і лють, безнадія і чорна печаль.

Читайте також: Книги о гибридной войне путинской России – это самые ценные документы нашего времени

Тут все було інакше. Теж стискались кулаки і лились сльози. Та інтонації фільму були інакшими. Нарешті я дивилась фільм про нас, непереможених навіть після смерті. Про нас, які боронять свою землю і знають ціну цієї оборони. І український прапор в кінці фільму.

Реалістичні події, реалістичні герої, непогано прописані діалоги – це все змушує сидіти в напрузі всі дві години.

Трагедія Іловайська і досі не розслідувана. Саме тому і потрібно тримати її в фокусі. Це не поверне мертвих. Але стане моментом істини і справедливості по відношенню до загиблих.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube