Ілюстративна світлина. Українська діаспора в Австралії. Січень 2015 року

Недавно прочитав статтю на сайті "Української правди", в якій ішлося про "факапи". Не зрозумів одразу, що це таке, аж поки не зауважив, що це фонетична передача вельми непристойного англійського слова, яке жоден серйозний американський журналіст ніколи не вживатиме. У барі так. Серед людей ні, пише для "Тижня" Олександр Мотиль. А в українській пресі все нібито гаразд і без "факапів"!

Пригадалося мені ще одне новітнє українське слово "кешбек". Уперше я натрапив на нього у Львові й мимоволі подумав, що це якийсь турок щось рекламує. 

Мої друзі-мовознавці стурбовані такими словами, які, мовляв, засмічують українську мову, що має свої еквіваленти. А найбільше вражає те, що вона дедалі більше нагадує емігрантсько-діаспорну, якою розмовляють у Нью-Йорку. Ми говорили про "сабвей", а не метро, про "евеню", а не авеню, про "кондишонери", а не кондиціонери.

Читайте також: Український подвиг у Чикаґо 1933 року

Колись мій сусід в "Асторії" хвалився, що купив "чудову гем" (шинку). Раніше ми відчували меншовартість, коли зустрічалися зі справжніми українцями з України, а тепер радше гордість, бо ж вони теж переходять на англо-український суржик, яким ми досконало володіємо. До речі, навіть українці четвертої хвилі перейшли на нашу мову, кажучи "трейн", а не метро, "білдін", а не будинок.

Це "зближення", чи то пак "злиття народів", відбувається й на двох інших рівнях. Діаспора завжди допомагала Україні фінансово, висилаючи пакунки з хустками, джинсами тощо. Але теперішня допомога побила всі рекорди, сягаючи мільярда доларів щомісяця. Це означає, що діаспора стала найбільшим іноземним інвестором в Україну. Хоч-не-хоч вона є потужною силою, яка помітно впливатиме на економічний розвиток та економічну політику України.

Ще від часів Пилипа Орлика діаспора намагалася впливати на Україну політично. У ХХ столітті підтримувала опозиційні рухи: націонал-комуністів, ОУН й УПА, дисидентів (перекидала пропаганду, організувала демонстрації на захист українських діячів тощо). Але за часів СРСР залізна завіса заважала, тому безпосереднього зв’язку та впливу не було. Після здобуття незалежності все змінилося, а надто після появи інтернету. Діаспора читає Україну, а Україна читає діаспору. Тим паче що англо-український суржик стає нормальною мовою спілкування всіх українців.

Політичний вплив чиниться й через голосування. Наразі рівень участі діаспорних українців в українських виборах досить низький, але це обов’язково зміниться, коли вони зрозуміють, що становлять кількамільйонний блок більш-менш ліберально налаштованих українців. Рано чи пізно вони вимагатимуть від Києва спрощених способів голосування і, маючи за собою капітал, доможуться свого.

Читайте також: Українці Единбурга люблять Україну так само сильно, як і їхні батьки. ФОТО

А уявіть собі, що запропоноване президентом Зеленським надання діаспорним українцям громадянства стане реальністю, і багато з них включно із тими, що народилися не в Україні, стануть громадянами та зможуть голосувати. Тоді теоретично йтиметься про 5, 10  мільйонів чи навіть більше голосів. 

Чи діаспоризація корисна для України? Загалом так. Із різних причин. По-перше, англо-український суржик кращий від російсько-українського. Тим більше, знаючи такі слова, як "факапи" та "кешбек", українцям буде легше вивчити англійську лінгва франка. По-друге, будь-які інвестиції завжди бажані, а $12 млрд на рік – непогана сума.

Із часом, коли українська економіка розвиватиметься швидшими темпами, почнуться також інвестиції людського капіталу, і діаспорні українці стануть містком між країнами Заходу й Україною. По-третє, українці-ді­аспорники загалом відкритіші, толерантніші, ліберальніші за українців в Україні хоча б тому, що західні цінності рано чи пізно засвоюються та стають власними. Якраз такий блок потрібен Україні, яка занадто схильна до дешевого по­пулізму й авторитаризму.

І насамкінець сильна, багата, зорганізована діаспора нагадає всім українцям, що в українській душі чи в українському характері немає нічого такого, що суперечило б силі, багатству й організованості. Українці не генетичні анархісти чи демократи, їх ніщо не прирікає на неуспіх. Треба тільки хотіти й уміти, отже, треба мати – як це українською? – ноу-хау.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube