Розмірковуючи про фемінізм у Швеції, я зрозуміла, що про нього тут особливо ніхто не говорить. Так само як не говорять, наприклад, про обов’язкову середню освіту чи фізичне виховання. Просто це – норма і фундамент, на якому тримається все суспільство, пише Аліна Боднар у блозі для ТСН.

Хто в темі, той чув про "шведську модель", в якій карають сутенерів, а не постраждалих внаслідок проституції. Хто в темі, той чув про pappaledig, коли в декрет можуть йти і мама, і тато, причому для останнього зарезервовано 90 днів, які мама не може використати замість нього. Тож я не зосереджуватимуся на загальновідомому та розповім своє бачення того, якою є різниця в житті жінки у Швеції порівняно з Україною.

Хочу зауважити, що до початку моєї магістерської програми у Швеції я робила, як усі порядні дівчата. Ходила на болючі епіляції, манікюр, брови, і таке інше. Не тому, що так хотіла чи мені так подобалося, а тому що так робили всі. Без епіляції, макіяжу чи покритих гель-лаком нігтів я б негативно вирізнялася, а мені цього не хотілося. Не хотілося бути гіршою.

Читайте також: Фемінізм у літературі. Чому це все ще важливо?

На моє превелике полегшення, все це я відпустила після переїзду. Тут не прийнято настільки перейматися зовнішністю, як у нас. Підкреслю, що ділюся своїм суб’єктивним сприйняттям умов на півдні Швеції, тож це не стосується Стокгольма, який славиться якраз протилежним. Але Стокгольм – це зовсім не вся Швеція, як і побачене в Києві не екстраполюється на всю Україну.

Наприклад, звук підборів і в кампусі, і загалом у місті, можна почути раз на кілька місяців. Це не тому, що тут немає жінок чи що вони не ходять вулицями. Просто вони зазвичай не носять підборів. Ні до магазину, ні щоб на роботу, ні до університету, і часто навіть на вечірки. Бо це банально незручно. Багато дівчат і жінок також не носять ліфчика, і це стосується також офіційних заходів, таких як презентації, панельні дискусії тощо. Кілька моїх знайомих шведок не голять пахви та ноги, і ніхто їм при мені про це й словом не обмовився. І це не радикальні феміністки, які виступають десь із транспарантами або ненавидять чоловіків. Обидві – у щасливих гетеросексуальних стосунках, успішні молоді дівчата.

Я жодного разу не бачила тонких тілесних капронових колготів, які у нас такі популярні. Ба більше, коли сама прийшла у таких, моя одноргупниця запитала мене, чи мені не холодно (вона думала, я прийшла у спідниці з голими ногами). Тілесних капронів вона у Швеції не бачила.

За минулі півтора року я помітила яскравий макіяж лише кілька разів. Здебільшого він або зовсім непомітний, або його взагалі немає. І вже точно ніхто нікому не робить коментарів на кшталт "ти що захворіла?", якщо раптом одногрупниця прийшла ненафарбована. Можливо, причина тут у суто Скандинавському феномені – законові Янте. Цей закон каже: можна думати, що ти кращий або краща за інших, а звідси й небажання виділятися.

Фарбоване волосся тут трапляється рідко. Багато дівчат мають короткі стрижки, а дуже довгого волосся (нижче середини спини) не носить майже ніхто. Не тому, що дівчатам не хочеться бути красивими – просто вони менше переймаються тим, щоб приваблювати інших. Бо їм для успіху в житті не потрібен насамперед або тільки чоловік.

Багато хто тут вирішує не виходити заміж взагалі. Популярний формат – самбо – фактично те ж, що у нас – цивільний шлюб, коли пара живе разом, не реєструючи шлюб. А буває й навпаки, як у bonusfamiljen, коли вам у шлюб дістаються бонусні діти із попередніх стосунків партнера, і з цим треба якось жити. Колишні і нові партнери в добрих стосунках одне з одним, тому що їм треба разом цивілізовано виховувати нове покоління. І ніякої драми. Це явище у Швеції настільки популярне, що про нього зняли серіал "Bonus Family".

Читайте також: Фемінізм та саморозвиток – про що будуть читати в 2020 році

Коли йдеться про роботу, то колеги-чоловіки не роблять компліментів колежанкам, не вітають на 8 березня, не відчиняють перед вами двері і не допомагають надягти пальто чи нести сумку. Роботодавці не мають права відмовити у роботі жінці через вагітність, і чесно сплачують майже повну зарплату впродовж декрету. Жінок із лідерськими якостями не називають сучками та не пояснюють темперамент через ПМС. Навпаки, багато лідерських позицій і у комерційному, і у державному секторі тут зайнято саме жінками.

Уявіть собі, на вулицях та зупинках громадського транспорту немає білбордів, де напівоголені жінки продають що завгодно. За весь час тут я лише раз бачила рекламу, яка об’єктивізує – всередині магазину Victoria’s Secret. Рекламують тут не тільки молоді вбрані дівчата, а й хлопці, і немолоді чоловіки та жінки теж, різних національностей та кольору шкіри, а ще люди з інвалідністю. Іншими словами – рекламують усі, залежно від категорії товару чи послуги, але при цьому ні з кого не роблять об’єкт.

До чого я це все? Бути жінкою у Швеції – простіше. Не потрібно ні з ким конкурувати у явних і неявних конкурсах краси в університеті та на роботі. Ніхто не тисне з запитаннями "коли заміж?", "чого немає дітей", коментарів на кшталт "час іде" тощо. Жінок тут не називають і не вважають "слабкою" чи "прекрасною" половиною. Риторика про "місце жінки на кухні" відсутня в принципі. До мене жодного разу не звернулися на англо- чи шведськомовний еквівалент "дєвушка". Живучи у Швеції, жінці не потрібно грати нав’язану традиціями і медіа роль. Зате можна відповідати за себе, зосередитися на власному розвиткові та кар’єрі. І це прекрасно. 

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube