У попередній статті були детально розглянуті останні події, які погіршили спроможність України відповідати на виклики. Тепер розглянемо самі виклики. А вони складаються в досить загрозливу картину.

1. Коронавірус

Його вплив на світову економіку поки що неможливо повністю порахувати – адже в багатьох країнах епідемія лише починається. Першим постраждав Китай, а він сьогодні складає 16% світової економіки, є найбільшим експортером і частиною більшості глобальних ланцюжків створення вартості. Світові фондові та фінансові ринки вже відреагували майже безпрецедентним падінням. Навіть якщо в нас не буде епідемії, Україна перебуває в зоні високого ризику – по-перше, через зміну цін на наші експортні товари; по-друге, через нашу залежність від зовнішніх запозичень. Рекомендую детальну статтю Марії Репко. Катастрофи немає, але Україна сильно залежить від якості та швидкості антикризових рішень.

2. Нафтові війни та падіння фондових ринків

Падіння фондових ринків не стало несподіванкою для багатьох фахівців – вони давно були перегріті. Несподіванкою стало таке раптове й сильне падіння ("чорний понеділок"), але тут вже зіграло багато факторів, включно з нафтовими війнами. Все це означає скорочення світового споживання та міжнародної торгівлі. Незабаром ця хвиля дістанеться до нас у вигляді падіння цін на український експорт (і не лише сировинний, але й замовлення на ІТ-розробки), падіння курсу гривні, скорочення надходжень до бюджету (від митниці, заробітчан тощо) і так далі. Адже Україна невелика відкрита економіка, яку Геннадій Друзенко порівняв із вутлим човником під час шторму.

3. Міжнародний валютний фонд

Програма співпраці з МВФ закінчилася 17 лютого. Домовленість про нову програму на рівні персоналу була ще на початку грудня перед перемовинами в нормандському форматі. МВФ вимагає від України реформ (зокрема відкритим текстом говорить про судову реформу) та заперечує повернення "Приватбанку" Коломойському або виплату йому компенсацій (навпаки, вимагаючи, щоб Україна отримала від нього хоча би часткову компенсацію вкрадених грошей).

Читайте також: Відставка Зеленського не за горою, але є значно важливіші питання – Портников

Коломойський хоче повернути "Приватбанк" і не хоче співпраці з МВФ, через власні медіа та парламентських посіпак пропагуючи дефолт, тобто відмову повертати борги, що фактично означає банкрутство української держави. Це добре для Коломойського, бо можна скупити українські активи задешево, але погано для країни, бо тим, хто відмовляється повертати борги, більше не дають. Але є ще одна велика сила, зацікавлена в дефолті – Росія. Вона радо дасть грошей тим, кому більше не довіряють, але дасть на своїх умовах – ми це вже проходили наприкінці 2013-го, коли Янукович відмовився від євроінтеграції.

4. Сполучені Штати Америки

Незважаючи на те, що в процесі імпічменту Україна звучала здебільшого як хоробра дівчинка, яка сміливо протистоїть російському ведмедю, реального поліпшення українсько-американських відносин навряд чи варто чекати. Офіційна зустріч президентів так і не запланована, та й порядку денного немає. Що ми можемо запропонувати американським стратегам, коли не знаємо власної стратегії? Американцям нині не до нас. А найгірше, що можна зробити – це втягнутися у внутрішні американські чвари, загубивши головне в українсько-американських відносинах – двопартійну підтримку.

Сподіваємося, зміна генпрокурора не пов’язана з бажанням втягнутися в цю дурну програшну гру. Києвом ходять міські божевільні, розповідаючи казки, що Трамп готовий дати Україні 15–20 млрд доларів за активні дії проти його політичного конкурента. По-перше, міжнародною допомогою завідує Конгрес, де переважають демократи. По-друге, Америка двопартійно ненавидить тих, хто втручається в її внутрішні справи.

5. Європейський Союз

Тут усе простіше: всі європейські програми прив’язані до співпраці з МВФ. Міжнародний валютний фонд фактично визначає, чи заслуговує країна на довіру й чи робить необхідні реформи. Нині Європа має купу своїх проблем гуртом і вроздріб, починаючи від "Брекзиту", коронавірусу та популістів і закінчуючи новою хвилею міграційної кризи із Близького Сходу. Євросоюз сильно допомагав нам від 2014-го, але навряд чи має сенс допомагати тим, хто не хоче допомагати собі сам. Втома таі власні проблеми призводять до того, що європейці залишать нас сам на сам із нашими олігархами та російським вторгненням. Для них це логічний і простий крок. А для нас?

6. Росія

Сценарії російського впливу детально описано в цій статті, а можливі дії Росії у 2020 році наведені тут (у розділі "Перший фронт: Росія"). Загострення конфлікту, морська блокада, медійні атаки, поширення паніки та роздмухування протистояння – всі засоби можливі, і не виключено, всі вони будуть використані у поєднанні. Відповіддю на збільшення впливу Росії стануть акти громадянської непокори, що ще більше розхитуватиме човен.

7. Криза державного управління

Криза державного управління є глибокою та комплексною, що викликано не лише мікроменеджментом зі слабким мікроменеджером на чолі, але також загальною деградацією управлінської культури. Додайте повернення людей епохи Януковича, потенційне скасування люстрації та масовий вихід реформаторів, що свого часу повірили Зеленському.

Читайте також: Олігархи й порожній Кабмін: навіщо Зеленський змінив уряд

Ми розглянули сім хвиль шторму, в який потрапили. Є народне повір’я, що найсильнішим буде дев’ятий вал. Зрозуміло, що це забобон і художній образ. Але мусимо розуміти, що шторм лише розпочався. Ця стаття була написана ще позавчора, а вчорашній день, 9 березня, приніс нафтові війни та падіння фондових ринків. Що принесе завтрашній? Це лише початок.

Висновки

Що ми мали півроку тому? Зростання світової економіки, сприятливі умови для українських реформ, підтримка МВФ, партнерство із США та ЄС, прихід другої хвилі реформаторів (першою слід вважати кінець 2014-го – другу половину 2016-го).

Що ми маємо тепер? Ідеальний шторм, коли всі сили разом повернулися проти нас, а невизначеність лише зростає. Про це вже писав Ваче Давтян: економічні, політичні, військові та гуманітарні проблеми й напруження діють одночасно, підсилюючи одна одну, резонуючи та надміру розхитуючи український човен.

І тут треба згадати Нассіма Талеба, але не "Чорного лебедя" (він уже тут, вітайте), а "Антикрихкість". Десятикілометровий крос із перешкодами є непоганою розминкою для сильного спортсмена, а для слабкого та хворого може стати причиною смерті. Хтось крихкий, а хтось антикрихкий. Когось криза вбиває, а когось робить сильнішим. Слабкість притягує біду. Сила притягує можливості.

Коли починається "ідеальний шторм", ви не можете нічого вдіяти, аби він швидше закінчився. Але ви можете бути до нього готовим і максимально посилити свою здатність відповідати на виклики.

На рівні країни йдеться про ефективні інституції. На жаль, у нас нині період руйнування інституцій. Тому, як і на початку 2014 року, держава виявиться неспроможною. Все доведеться робити активним громадянам. Готуйте рукавички.

Українська держава є дуже крихкою, але Україна є досить антикрихкою, що доведено Майданом, війною та всіма попередніми економічними кризами, починаючи з 1990-х. У нас є непогані шанси, але треба зрозуміти три ключові речі:

1) Не очікувати нічого від очільників держави: вони неспроможні. Вони спроможні лише здати нас Росії з усім потрухом, і ми мусимо не дати їм цього зробити.

2) Криза – це завжди і загроза, і можливість: для людини, компанії та країни.

3) Наша сила в тих факторах, які допомогли нам встояти під час попередніх криз: стратегічне бачення, самоорганізація, середовище довіри, готовність до дій, зрілість.

Тримайте міцно весло й усміхніться товаришеві, що тримає весло поруч із вами.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube