Мабуть, через карантин я втратив серіальну цноту. Вперше в житті подивився серіал та ще й український – "Спіймати Кайдаша". Маю зізнатися, що починав дивитися зі снобським очікуванням побачити чергове попсове лайно. Та був присоромлений, бо був приголомшений.

Читайте також: "Спіймати Кайдаша": цей скарб лежав у нас під ногами, а ми його не бачили

Я майже відразу забув і про снобізм, і про сором. Цей кінонаратив захопив мене. Я сміявся і плакав, як дитина. Його творцям вдалося органічно перенести образи відомої нам із дитинства "Кайдашевої сім’ї" в сучасний світ. Я аплодую тому, кому це спало на думку. Гадаю, продюсерці.

Діалоги. Хто написав ці діалоги? Бо так не пишуть, так говорять. Режисер, якого не помічаєш, бо це справжній режисер. Витончена операторська робота. Локації, в які входиш, наче ти там уже був. Фантастичний саундтрек. Блискуча гра акторів, що створюють ефект реальності мінімальними засобами. Ти віриш у те, що це реально, попри те, що це гротеск. Жодної фальшивої ноти, жодної неправдивої інтонації.

Читайте також: "Спіймати Кайдаша" – ексклюзивний продукт. Бо його неможливо продати в Росію

Я хочу далі проживати долю кожного персонажа. Я вже сумую за ними. Серед них немає ані злодіїв, ані святих. Вони такі, як ми – слабкі та сильні, красиві та потворні, старі та діти, жінки та чоловіки. Це фільм про нас. Про нашу любов і ненависть, про нашу ницість і шляхетність. І нам від цього нікуди не втекти.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube