Нещодавно на окупованих територіях Сходу України в унісон з’явилися "накази" про ототожнення назв Луганська й Донецька з, відповідно, Ворошиловградом і Сталіним. Підкреслимо, не перейменування, а ототожнення. У згаданих "наказах" значиться наступний термін – "в качестве символа".

Насправді ця історія могла би здатись недолугою фантасмагорією, якби не весь жах, який стоїть за окупацією українських територій Росією. Окупацією, яка відбулася... не 2014 року, а набагато раніше. Намагання деяких "вождів" (а насправді поліцаїв окупанта) зіграти на почуттях схиблених на "радянщині" персонажів доводить той факт, що загарбування України Москвою є системним та історичним процесом.

Прикріпити намертво до Росії, але при цьому залишити окуповані території в ролі "бідного родича" – ось завдання Кремля щодо Луганська й Донецька. Та зрештою й інших територій істинної Русі, які мулять очі кремлівському деспотові, адже своїм факом доводять те, що Московія – це не просто сателіт України. Це викидень Київської Русі. Історичне непорозуміння.

Прикметним є те, що Луганськ перейменовували за радянських часів багато разів. Востаннє його назву Ворошиловград вкотре замінили на Луганськ в 1990у році. Тобто за совєтів. Воно й не дивно – Климент Ворошилов мав стосунок до Луганська лише тим, що народився на території Лисичанська Луганської області. І ставилися його однопартійці до нього досить презирливо.

Читайте також: У гібридній агресії проти України Кремль послуговується тими ж рецептами, що й сто років тому

Лев Троцький, якого більшовики не просто пророчили в наступники Леніна, але й не применшували його ваги перед "вождем" у подіях 1917-го та подальшій громадянській війні, зверхньо називав Ворошилова "наш луганский слесарь Клим". Так він акцентував на безграмотності та посередності Ворошилова.

Той служив Сталінові, як вірний пес і виконував його злочинні накази. Без сперечань. Покірно. При цьому він ладен був стерпіти будь-яке приниження на свою адресу. Так він і пережив не лише Сталіна, але й інших його начебто вірних слуг.

Ось приклад. Ворошилов у своїй "освіті" мав два класи школи. Відтак пішов робітником на металургійний завод. Все. Крапка. Далі вже "революція", а отже... бандитизм. Бандитизм під омофором "революції". Щось схоже на наші дев'яності роки. Але лише приблизно, адже сваволя 1990-х ніщо порівняно із кров’ю часів початку 20 століття.

Красномовний момент. Постало питання на Політбюро – підвищення кваліфікації керівного складу Червоної армії. Ворошилов надсилає записку Сталінові: "Коли я піду вчитися?". Відповідь: "Ніколи!".

Сталіну не потрібні були ті, хто намагатиметься "вчитися", а насправді робити крок до свого особистісного ствердження. Йому були потрібні виконавці й нікчеми. Інші гинули. Останні – могли заслуговувати право на тимчасову милість.

Читайте також: Свого часу до влади вже приходив "мировторець" на ім'я Володимир. Й ось до чого це призвело

А тепер цитата Георгія Жукова: "Он, в сущности, был дилетантом в военных вопросах".

Цитата від Бориса Бажанова, Сталінового секретара: "Это был очень посредственный персонаж, который ещё во время гражданской войны пристал к Сталину и всегда поддерживал его. Он был всегда послушным и исполнительным подручным Сталина и служил еще некоторое время для декорации после сталинской смерти".

Історик Рой Медведєв пише: "В Ворошилове Сталин ценил личную преданность. Причина в том, что диктаторам нужны декоративные фигуры, которые своим ничтожеством оттеняли бы величественную фигуру вождя".

Чи потрібні тут додаткові слова?

Потрібні.

І пов’язані вони мають бути з таким.

Людина, яку принизили, або ніколи не забуде кривдника, або підкориться назавжди. Тобто або воюватиме та протестуватиме до скону, або... назве свого ката господарем. Він називатиме й ототожнювати його із господарем, керманичем, вождем, "кормчим". Він називатиме його іменем своїх дітей, свої вулиці та свої міста. Але в основі його мотивації полягатиме головне бажання – раб і сам бажає бути катом.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube