Історія з перевантаженістю вітчизняних лабораторій, що проводять тести на коронавірус, нагадала мені книгу "Парк Юрського періоду".

Катастрофа у парку виникла простим чином. Перший периметр "безпеки" від безконтрольного розмножування рептилій був таким: якщо я не помиляюсь, усі особини виведених динозаврів були однієї статі. Вони не могли спарюватись і мати потомство.

Другий периметр – комп’ютер. У нього було закладено, що в парку має бути, скажімо, 100 тварин. Щодня він їх ретельно рахував і видавав людям заспокійливу цифру: в парку рівно 100 тварюк.

Коли зламався перший периметр безпеки і динозаври навчилися розмножуватися, ніхто цього не помітив. Тому що комп’ютер вперто демонстрував число 100.

Виявилося, що програма була написана таким чином, що після сотої віднайденої особини комп’ютер просто припиняв рахувати. Нащо? Треба 100 особин? Нате!

Читайте також: За кілька годин почнеться 8-ма доба, – командир батальйону патрульної поліції про очікування результату тесту на коронавірус

Коли ж люди схаменулися – було пізно. Тиранозаври перекушували дроти, ганяли людей, як лисиця курей в курнику тощо.

Так і тут: уся нинішня статистика захворюваності – це комп’ютер у парку. Вона показує рівно те число хворих, скільки дозволяють віднайти потужності лабораторій.

Вони, очевидно, вичерпані. Ходив же мем з картинкою про "То скільки у нас хворих на коронавірус? Чотири. А скільки у нас було тестів на коронавірус? Теж чотири".

Час той мем оновлювати.

Як пересічний громадянин, який геть терпіти не може нинішню владу, я десь їй навіть співчуваю. Це ж як в анекдоті про хворого на прийомі в лікаря.

Лікар прослуховує легені хворого і примовляє:

– Добре… Добре… А тут? Добре…

– Лікарю, що добре?

– Добре, що у мене такого немає.

Добре, що це не моя відповідальність, бо я не знаю, що б робив.

Читайте також: Скільки людей насправді померли від COVID-19? І чому це так важко правильно розрахувати

З одного боку економіка вимкнена, але бізнеси любих друзів і церков (саме так – церковні бізнеси) працювали.

З другого – перегини директора-президента вже відверто злять людей, а ідіотизм певних заборон перевершив всі межі.

З третього – чорти взяли владу в прокуратурах і судах, а одіозність рішень все більше ошелешує громадянське суспільство.

І так далі. Тобто такий собі напівкарантин-напівпротекціонізм, напівдистанціювання-напівобурення мас.

Інколи така половинчастість здається крайньою стадією кретинізму, але мусимо бути поблажливими: це звичайна некомпетентність.

Вважаю, треба дати ще сто днів. Сто днів карантину.

А якщо серйозно, я справді радий, що у 2014-му році нас бог збавив від подібних половинчастих рішень. Хотілося ево- чи революції та покращення, але маємо честь спостерігати справжню деградацію управлінської вертикалі.

Питання в тому, що головні герої книги таки вирвалися з того острова. Нам же тікати і нікуди, і… з якого дива? Цікаві часи.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube