MENU

Країна без олігархів: як Польщі вдалося уникнути союзу великого бізнесу та влади

701 2

У політиці й економіці багатьох пострадянських країн, включаючи Україну, істотну роль відіграють олігархи — власники великого бізнесу, які сильно впливають на політику.

Олігархія присутня в країнах Євросоюзу, зокрема Угорщині, Чехії, Болгарії та Хорватії. Однак у журналістиці та експертних дослідженнях поширена думка, що в Польщі такого явища немає.

Про це пише портал "Європейська правда", інформує UAINFO.org.

Наскільки правдиве таке твердження? І чому Польщі вдалося уникнути цього?

Приватизація по-польськи

Дослідники Катажина Салах та Міхал Бжезінський дійшли висновку, що у випадку польської економіки кількісні показники олігархізації перебувають на відносно низькому рівні. Вони підрахували, що з 266 людей, які протягом 2002–2018 років входили до списку 100 найбагатших поляків за версією тижневика Wprost, тільки 13 (себто 5%) мають політичні зв’язки; близько 7% мають власність, отриману внаслідок приватизації.

Навіть за найпесимістичнішими оцінками 2014 року, політичні зв’язки мали значно менше ніж 30% найбагатших поляків із цього списку. Ба більше, останніми роками цей показник помітно знижується.

Для порівняння: 2014 року в європейських країнах, де розвивається ринок, політичні зв’язки такого типу демонстрували в середньому майже 60% найбагатших громадян.

Чому так вийшло?

Метою політичного та економічного перетворення після 1989 року було створення демократичної правової держави на основі глибокої інституційної перебудови, а в економічній царині — побудова ліберальної та відкритої ринкової економіки. Загальні принципи трансформації набули в Польщі специфічної форми, зокрема внаслідок історично обумовлених переваг працівників державних підприємств.

Окрім того, ключове значення мав спосіб планування та проведення приватизації держпідприємств.

У Польщі вона була повільнішою і не такою глибокою, як у більшості інших постсоціалістичних країн, а її форма була не такою сприятливою для формування олігархії.

Ми виокремили сім причин, які, на нашу думку, гальмували розвиток олігархії в Польщі після 1989 року. Розділимо їх на дві групи: первинні та привнесені.

Первинні фактори — умови, що випливають зі спадщини реального соціалізму; вони передусім пов’язані з системою контролю й управління державними підприємствами, а також зі спробами трансформувати форми власності у 1980-ті роки.

Привнесені фактори — результат свідомих рішень у галузі політико-економічної трансформації, особливо тих, що стосувалися методів і процедур проведення приватизації.

Первинні фактори

Особливе становище трудових колективів на державних підприємствах

Внаслідок суспільних процесів, пов’язаних із виникненням руху "Солідарність", і повсюдними очікуваннями трудових колективів, у вересні 1981 року комуністичний уряд ухвалив новий закон про держпідприємства та доповнювальний акт про самоврядування трудових колективів.

Читайте також: Фесенко: Чому всі великі олігархи залишалися, не зважаючи на зміну влади в Україні?

Ці документи перетворили держпідприємства на незалежні від правління господарські суб’єкти, які самі себе фінансували і в яких значна частина прав власності перейшла в руки органів самоврядування — робітничої ради та загальних зборів колективу.

Через вісім років, коли в Польщі починалися постсоціалістичні перетворення, стало зрозуміло, що працівники почуваються справжніми власниками підприємств, і без їхньої згоди не можна було починати процесу трансформації власності.

Держава не могла вільно розпоряджатися держпідприємствами: для цього їй була потрібна згода працівників кожного конкретного підприємства

Читайте також: Порошенко моментально отреагировал на принятие закона об олигархах. Он явно испугался перспективы попадания в Реестр олигархов – Фесенко 

Потужна роль профспілок і робітничих колективів, які за законом де-факто мали часткові права власності на держпідприємства, значною мірою визначила форму польської моделі трансформації в цій сфері — унікальної серед постсоціалістичних країн.

Унаслідок цього в польській економіці простір для потенційної олігархічної системи був дуже обмежений. А за кордоном ситуація була іншою, наприклад у Росії після розпаду СРСР профспілки були слабкі й мали незначний вплив на економічну трансформацію.

Невдалий обмін влади на власність

В останні роки існування реального соціалізму в Польщі та інших країнах соцтабору почалося переміщення капіталу та нематеріальних ресурсів держпідприємств у сферу приватної економіки, яка швидко розвивалася. Це явище пропагували та впроваджували соціалістичні бізнес-еліти (дирекції держпідприємств та економічні функціонери найвищого рівня з центральних органів). Це було пов’язано з масштабнішими процесами, які в журналістиці та наукових дослідженнях іноді називають обміном влади власністю чи захопленням власності номенклатурою.

У багатьох країнах біля джерел подібних процесів стояли бізнес-еліти, які за кілька років виросли до рівня олігархії. Але в Польщі з 1991 року така номенклатурна приватизація почала зникати.

Це пояснюється кількома причинами. По-перше, 1990 року на дуже багатьох великих держпідприємствах старий номенклатурний директорський склад усунули від влади.

Місце старого керівництва посіли молоді люди, які мали підтримку трудових колективів і зазвичай були пов’язані з ідеологією "Солідарності".

 Фактично це було розривом тяглості між старою та новою бізнес-елітами.

По-друге, у червні 1990 року ухвалили закони, які дозволяли вимагати повернення незаконно захопленого майна держпідприємств, а також узалежнювали розпорядження майном підприємств від згоди установчого органу, себто держави.

По-третє, стрімкий розвиток лізингової приватизації (на підставі акта про приватизацію від липня 1990 року) уможливив законний перехід всієї власності підприємств до інсайдерів — не тільки керівництва, а й працівників.

Це дозволило передати власність колишніх державних підприємств у приватний сектор у більших масштабах, причому без несхвалення суспільства, як це було у випадку, коли підприємства захоплювала номенклатура.

Привнесені фактори

Деконцентрація та демонополізація державних підприємств до приватизації

У Польщі, як і в більшості країн за залізною завісою, чимало держпідприємств, особливо великих, мали структуру комбінатів.

Такі виробничі комплекси або об’єднання суміжних виробництв у рамках одного підприємства були галузевими монополістами. Тож природно, що приватизація таких соціалістичних гігантів зазвичай призводила до утворення олігархічних груп.

У Польщі від самого початку приходу до влади уряду Тадеуша Мазовецького восени 1989 року важливим елементом економічної політики було роздріблення таких комплексів держпідприємств.

З вересня 1989 по червень 1991 року розділили 66 комбінатів і виробничих об’єднань і створили близько 530 нових окремих держпідприємств.

Такі перетворення торкнулися, зокрема, підприємств, що обслуговують сільське господарство, виробників алкогольної продукції, автотранспортних об’єднань і вугледобувних компаній.

Творці польської трансформації були переконані в тому, що конкуренція — ключовий елемент ринку, а основними економічними суб’єктами повинні бути окремі незалежні підприємства.

Індивідуалізація приватизаційних проєктів

Польська приватизація загалом мала низинний характер — ініціатива належала органам підприємства, себто фактично представникам колективу. Сама процедура приватизації базувалася на принципі індивідуалізації проєктів (case by case, тобто розгляд кожного випадку окремо).

Щоправда, це сповільнювало темпи змін, але безумовно сприяло продуманому відбору інвесторів.

Окрім цього, велася ретельна підготовка індивідуальних проєктів приватизації: оцінка фінансового становища і вартості кожного підприємства (двома методами), формалізовані принципи пошуку потенційних інвесторів, а також тривалі доприватизаційні переговори.

Як правило, у Польщі не проводились двосторонні переговори, в яких беруть участь тільки продавець (тобто представник держави, яка є власником) і покупець в особі приватного інвестора. А такий формат потенційно загрожує непрозорістю та корупцією.

У польських передприватизаційних переговорах завжди брали участь три сторони: продавець, покупець та працівники підприємства.

А у випадку великих підприємств — навіть чотири чи п’ять (додатково — представник Антимонопольного управління та міністра фінансів).

Контролювання трудовими колективами процесу приватизації та прозорі процедури трансформації значно зменшили потенційну політичну ренту (тобто особисту вигоду) від приватизації держпідприємств. Це радикально обмежувало спроби олігархізувати економіку.

Відсутність викупу підприємств менеджментом за допомогою кредитів

У Польщі не було так званого leveraged management buy-out, тобто викупу підприємств керівництвом за допомогою банківських кредитів.

Річ у тім, що автори польської приватизації побоювались повторення — цього разу у великих масштабах — сумного досвіду, пов’язаного зі створенням так званих номенклатурних компаній у 1988–1990 роках. У інших країнах, де це було дозволено, приватизація таким чином була першим кроком до створення олігархічних структур.

Щоправда, в Польщі існувала так звана вторинна менеджерська приватизація (викуп керівним персоналом орендованих акцій підприємств у працівників, які їх отримали в процесі приватизації), але ці явища не можна порівнювати.

Річ у тім, що за законом методи приватизації, в результаті яких контроль над підприємством переходив до його працівників, не могли використовуватися у випадку великих підприємств. А саме такі підприємства могли стати базою для появи олігархії.

Невдала масова приватизація

У багатьох постсоціалістичних країнах олігархічна система розвивалася на основі масової (або ваучерної) приватизації.

Такий її вид застосовувався, наприклад, у Чехії, де у 1990-х роках було проведено кілька хвиль так званої купонівки. Як наслідок, навіть 2020 року серед найбагатших чехів лідирували бенефіціари ваучерної приватизації. У Росії саме така приватизація посприяла появі олігархії, призвівши до того, що номенклатура масово захоплювала підприємства, скуповуючи ваучери і відтак відбираючи у трудових колективів власність.

У Польщі лише 1994 року ухвалили Програму масової приватизації, яка охопила 512 підприємств (здебільшого середніх), суттєво ослаблених перебуванням упродовж кількох років у передприватизаційному підвішеному стані, а отже, небагато вартих.

Річ у тім, що впродовж тривалого часу не було політичної волі для проведення масової приватизації — уряд не міг забезпечити більшість у Сеймі для ухвалення відповідного закону.

Внаслідок цього реальний масштаб цієї програми був невеликий, що не давало можливості акумулювати значний капітал, який міг би стати відправною точкою для розвитку олігархічних структур.

Особливість розвитку банківської сфери

У більшості постсоціалістичних країн поява економічних олігархів була обумовлена попереднім розвитком приватних банків, яким часто допомагали держпосадовці та спецслужби.

У Польщі такої ситуації не було. У квітні 1988 року на основі 430 відділень Національного банку Польщі було створено дев’ять потужних (але конкурентних між собою) державних комерційних банків. За кілька років польська банківська система широко відкрилася для приватизації за участю іноземного капіталу.

Наступні уряди проводили послідовну та раціональну політику щодо фінансового сектора. Після внесення змін до Закону про банківську діяльність у квітні 1992 року Національний банк Польщі помітно посилив умови ліцензійної політики, що поставило вже наявні державні банки у привілейоване становище.

А 1993 року розпочалася приватизація цих дев’яти банків — через фондову біржу, але, як правило, за участю стратегічних інвесторів, обраних зі знаних західноєвропейських фінансових установ та банків.

І незважаючи на все це, істеблішмент попереднього ладу в 1988-1990 роках створював інституційне забезпечення для своєї майбутньої діяльності у фінансовому секторі. Це відбувалося шляхом створення власних банків і небанківських установ та зайняття ключових позицій у державних банках та страхових компаніях. Але від самого початку ця група підпадала під вимоги ринкової економіки й не мала жодних привілеїв чи особливої прихильності влади.

Схоже, головною причиною такого стану речей стала шокова терапія Бальцеровича.

А також швидкий розрив спадкоємності між старою та новою економічною системами і те, що держпідприємства та нові приватні банки були кинуті на глибоку воду ринкової економіки.

При цьому влада допустила велику кількість банкрутств і твердо вирішила, що не робитиме ніяких особливих точкових дій для порятунку підприємств, які банкрутують.

Це дещо охолодило запал потенційних олігархів і в зародку знищило ті статки, які могли розростатися тільки за державної підтримки.

Як уникнути олігархізації

У Польщі після 1989 року власне в економіці була найпомітніше розірвана функціональна та інституційна тяглість між реальним соціалізмом і новою польською державою.

Передусім це стосується грошово-кредитної політики, банківської системи, звільнення підприємництва й функціонування держпідприємств.

Такий перебіг початкового етапу трансформації приніс певні негативні соціальні наслідки, проте запобіг вкоріненню в економіці постсоціалістичних структур. Це був важливий фактор захисту Польщі від олігархізації, з якою пов’язані негативні економічні та соціально-політичні наслідки: надмірна нерівність, втрата соціальної згуртованості та недовіра громадян до влади. 

Одним із наслідків було те, що в Польщі багато років після початку трансформації досі зберігається доволі великий сектор держпідприємств.

Навіть зараз їхня частка вища, ніж у багатьох країнах зі схожим або набагато вищим рівнем розвитку. Цей факт активно критикують ліберальні економісти. Однак, визнаючи важливість цієї критики, слід зазначити, що, окрім інших факторів, великий сектор держпідприємств, який досі існує в Польщі, можна розглядати як своєрідну плату за відсутність олігархії.

З точки зору теорії пошуку ренти (rent seeking), великий сектор держпідприємств, як і значні олігархічні структури, є джерелом потенційних політичних дивідендів.

Політична рента і пов’язані з нею прояви корупції та кумівства, а також зниження ефективності економічної системи, виникають на стику або держави та олігархічних структур, або держави, держпідприємств та політичних кіл (наприклад, партій).

Важко сказати однозначно, яка з цих ситуацій соціально, економічно та політично менш шкідлива.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitterі YouTube

UAINFO


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі


Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини