Захотілося відгукнутися на матеріал Світлани Головачук «Професія – нелюд». Спробую, не вступаючи у диспут, висловити кілка міркувань у паралельному руслі.

Чи людське це заняття – по живому різати людей? Проте існує така професія як хірург. Стоматолог, так цей узагалі – садист. Зумисне, іронізуючи, утрирую. Чи шкода лікарям людей, яким вони завдають болю? Напевно, що так. Чи шкода беркутівцям людей, яких вони б’ють? Залишимо це питання відкритим.

Можливо, комусь видасться некоректним порівняння беркутівців, котрі калічать, із лікарями, котрі зціляють. Я хочу сказати, що навіть гуманні професії виглядають досить специфічно, особливо ж якщо не виникати у їхню суть.

Чому беркутувці, отримавши наказ розігнати Євромайдан, виконали його? Бо в армії та структурах, які побудовані, за армійським принципом, накази прийнято виконувати. Наказ не обговорюється. Принаймні на рівні рядових. Беркутівці зробили те, що мусили. Їх від початку готують до того, що їм доведеться бити громадян своєї країни. (Треба нагадати, що захисників Вітчизни, яких готують до протистояння із зовнішнім ворогом, цих узагалі навчають різних способів убивства. При цьому, боронити Батьківщину – свята справа).

Чому беркутівці били людей по головах? Така в них робота. Тільки зазвичай вони б’ють злочинців (придушують тюремні повстання) і правопорушників (дають відсіч футбольним фанатам). І це нас не обурює, а влаштовує. Як би ми не ставилися до міліції, необхідність і важливість їхньої роботи неможливо переоцінити. Наприклад, недавно в Аргентині, як тільки застрайкували поліцейські (і таке трапляється), повсюдно здійнялася хвиля мародерств та масових безчинств, країна зазнала мільйонних збитків.

Те, що беркутівці виконують накази, нас не повинно бентежити. Нас повинно турбувати, хто і якого роду накази їм віддає. У попередньому матеріалі я вів мову, що потрібно різними законними способами відстоювати тих, на кого заводяться карні справи. І найперше тих простих громадян, котрі піднялися зі щирими пориваннями змінити наш суспільний лад на кращий. Тих, у кого нема змоги оплачувати доброго адвоката, хто в одну мить може опинитися наодинці із системою. Ми повинні бути поряд. Але ще ми повинні зрозуміти, що беркутівці – це такі ж прості, звичайні люди, хоч і обрали таку специфічну (і дуже невдячну) професію. Їх влада примітивно підставила і за потреби, не задумуючись, «зіллє». Як би парадоксально не прозвучали мої слова, але я скажу, що беркутівців ми також повинні захищати. Якщо вони знатимуть, що за ними народ, а не влада, їхні дії функціонально-механічні дії можуть стати осмисленими.

На якомусь сайті побачив картинку: на асфальті лежать поліцейські шоломи та щити – це у Таїланді, де відбувалися урядові протести, поліціянти зняли екіпірування на знак солідарності із протестантами. І напис: чому цього не роблять українські беркутівці? Таїландській поліції респект. Але ж і з нашими беркутівцями не все так однозначно і безнадійно. Знаємо, що львівський беркут відмовився виступати проти народу. Те ж саме розповідають про тернопільську міліцію. Хтось, аби не виконувати наказу, вважаючи його злочинним, подає на звільнення. А тих, хто просто відмовляється їхати до Києва на придушення Майдану, зобов’язують пройти медкомісію на предмет обстеження психіки, аби визнати їх профнепридатними. Це не повинно лишатися їхньою приватною справою.

Найперше, чим пояснив начальник київської міліції Валерій Коряк нічне побиття людей на Євромайдані, мовляв, збоку майданівців були провокації, а в беркутівців не витримали нерви. Можна припустити, що провокації справді були. Чи від влади, чи від опозиції, чи від якоїсь третьої сили. Чому влада потрапляє під підозру, мабуть, нікому пояснювати не треба. Щодо опозиції. Мене дивує, чому на час, коли беркутівці пішли у наступ, на Майдані з людьми не було навіть координаторів. Тоді як Арсеній Яценюк розповідає, що ще у другій годині ночі собою заступав молодь від бійців «Беркута». Які були підстави думати, що вже о четвертій годині його допомога не знадобиться? Чому командири та начальники гуртом рушили з Євромайдану, залишивши людей без керівництва? Стосовно третьої сили. Завжди є радикально налаштовані хлопці, котрі не пропускають нагоди побитися. Тоді це спонтанна провокація. Якщо спланована, то кимось, хто зацікавлений у загостренні протистояння влади й опозиції. То це те, що називають п’ятою колоною.

Отже була провокація. (Хоча більш-менш правдивого відео, що підтверджувало це, здається, не існує). А беркутівці на неї піддалися. Цебто повелися непрофесійно. Так треба розуміти слова Валерія Коряка. І почали бити всіх підряд. Замість того, щоб виявити і вихопити з натовпу лідерів і призвідників провокації. Саме цього їх навчають, і вони це чудово вміють робити. Якби їм наказали просто очистити майдан, беркутівці зробили б це чисто, без жодної краплі крові. Існує певний набір тактик, які задіюються спецпідрозділами залежно від обставин. Переконаний, що беркутівцям наказали зачищати майдан у найбільш жорсткий спосіб. Хтось замислив цю акцію як психологічну атаку, зумисне демонстративну, розраховуючи, що страх і паніка побитих перекинеться на всю країну.

Коли задум не просто провалився, а результат виявився цілковито протилежним, можновладці, аби захистити себе й показати всьому світові, що протести аж ніяк не мирні, знову ж таки без вагань використали міліцію. На цей раз ще більш цинічно. Тепер це називається штурмом Банкової. Бійців вишикували у кілька рядів, їм навіть не видали щитів. Залучили до цього не «Беркут», а, судячи з усього, або строковиків внутрішніх військ, або курсантів якогось із міліцейських навчальних закладів. Їх кинули під бульдозер, під град бруківки, під удари агресивних молодиків, які бажали лишатися інкогніто. На відміну від нервово неврівноважених беркутівців, солдатики із приреченим спокоєм стояли і навіть не пробували захистити себе, не кажучи вже про те, щоб перейти у наступ. Один із цих солдатиків сказав на камеру, на запитання, який був наказ, відповів: «Просто стояти. Не було навіть наказу оборонятися. Нас використали як гарматне м’ясо». Дійсно, що таке кілька пробитих міліцейських черепів, коли тепер для всіх очевидна кровожерність опозиції!

Потрібна певна мужність, що б вийти на Майдан. Проте ще більше мужності потрібно людині у міліцейському мундирі, щоб не вийти на цей Майдан. Повірте, форма дуже тисне і сковує. Не забуваймо і про присягу, яка хоч і є клятвою на вірність служіння народові, насправді зобов’язує підкорятися начальству, яке уособлює державу, що вивищується над народом. Невиконання наказу прирівнюється до зради Батьківщині.

Не можна оминути й питання моралі. Недопустимо бити жінок та дітей. Лежачої людини, яка не чинить опору... Проте чи це питання лише до беркутівців? Ви подивіться, скільки довкола побутового насильства! Чоловіки знущаються над дружинами, матері човпуть малих дітей... При тому – абсолютно безплатно. Дехто навіть із задоволенням. Але ж це так – аматорщина, а беркутівці – професіонали. Хіба можна рівняти нелюдів-аматорів із нелюдами-професіоналами?!

Колись я із жахом подумав: а що якби мене не відправили до Афганістану, а забрали б до яких-небудь внутрішніх військ і приставили конвоїром до Василя Стуса?! Але Бог милував... Бог милував.