Уявіть собі, у вас є родич, він живе у вашому домі, щодня забирає половину вашої денної платні, п'є, братається з чужими та ще й лається на вас на чим світ стоїть. Працює він практично задарма на місцевого злочинного авторитета, але вчитися і змінити життя він не бажає. Та ще й вас вчить, як вам треба жити. 

Проте ви, незважаючи на усе перераховане, все одно допомагаєте родичу, знаючи, що без грошей він натворить ще тих бід. 

І от одного разу у вас настає криза, просто нема чим поділитися з вашим родичем. Вам незручно, але що робити. 

І отут трапляється саме найцікавіше - родич кличе чужих і заявляє вам, що кімната, в якій він спить з цього часу - його власність і братки зараз вам все розтлумачать. Ви, звісно, самі хапаєтеся за щось, чим можна оборонятися.

І як тільки ви бєте одного із братків у відповідь, родич починає кричати на весь світ, немов, люди добрі, що ж це таке робиться, фулігани "зрєнія лішають", принижують, бють, врятуйте, хто може. Ви, звісно, ніяковієте від такого нахабства, але вам тепер приходиться вже і сусідам розяснювати що до чого.

От що б ви далі зробили? Пішли до суду, знайшли інших братків чи почали перемовини із знахабнілим родичем?

Я би скористався послугами міліції на законних засадах володіння майном. Я би вигнав геть цю сволоту і поставив новий замок.

Це я. 

А ви?

А Петро Олексійович?

Бо, якщо брати у масштабі країни, то ДонЛу це саме такий родич. А Україна це Ми!