Маневри Путіна
Путін вирішив в Україну не вторгатися. І навіть попросив Раду Федерації юридично цей намір оформити. У те, що він раптом заразився пацифістикою, ніхто не вірить і правильно робить. Чому ж він пішов на такий крок напередодні підписання Угоди про асоціацію з ЄС Україною, Грузією і Молдовою.
По-перше. Продовження непоступливості може дійсно зрушити з місця величезний потяг санкцій. Як показує іранський досвід, скасувати санкції ще важче, ніж їх увести. Згадаймо поправку Джексона-Веніка. Її скасування затягнулося на десятиліття.
При цьому потрібно мати на увазі, що якщо Європа, зокрема Німеччина та Франція, буде йнадалі їм опиратися, то Обама, щоб не втратити обличчя всередині країни, змушений буде піти на них самостійно. Як наслідок, у США знову виникнуть дискусії про те, наскільки необхідно захищати Європу. Це загрожує підривом всієї євроатлантичної конструкції, на що в Старому Світі ніхто піти не може.
Навіть самостійні санкції з боку США дуже болючі для Росії. Адже в цьому випадку всі фірми, які будуть з нею торгувати, потраплять до американського чорного списку, що вельми загрозливо. Передовсім у фінансовому та торговому плані. На щось у Європі доведеться піти і на якісь реальні санкції погодитися.
По-друге. Демонстрацією миролюбності Путін намагається вбити клин у відносини в Євросоюзі. Президент Австрії Гайнц Фішер сумнівається в тому, що санкції Заходу щодо Росії будуть результативними. Це зрозуміло, бо Австрія серйозно зав'язана на економічне співробітництво з Росією. І таких країн у Європі досить багато. Заодно завданням Москви є посилення антиамериканських настроїв через так званий диктат Вашингтона. Якщо самих санкцій запобігти не вдасться, то, принаймні, бажано вихолостити їхній зміст або відстрочити, що більш імовірно, їхнє введення. Які санкції, якщо Путін іде на такі кроки. Треба почекати і подивитися на події.
По-третє. Москва намагається перекинути м'яч на українськийбік. Вона миротворець, готовий пожертвувати російськими інтересами, але ж з Києвом дуже складно. Не йде Порошенко на поступки так званим представникам Донбасу. Виставляє ультиматуми, вимагає їхнього роззброєння. Так переговори не ведуться. Ми йдемо назустріч, а протилежна сторона і кроку не хоче зробити.
На перший погляд збиткова позиція, тим більше що в Європі чудово знають її походження. Проте промосковські країни можуть її використовувати для гальмування введення санкцій.
По-четверте. Хоча це найважливіша складова дій Путіна. Внутрішньополітично у нього досить складна ситуація. Посткримський синдром в суспільній свідомості вимагає якихось дій щодо Донбасу. Показати, що Кремль відступає, неможливо. Тому декларується миролюбність, але якось ненароком підкреслюється, що Донбас не покинемо. Будемо допомагати гуманітарно, хоча всі прекрасно розуміють, що під цим мається на увазі.
Це як під час громадянської війни в Іспанії 1936-39 рр. СРСР начебто не втручався, але «В далекий край товарищулетает...». І вся країна знала, хто такі радянські добровольці. Офіційно ж радянський представник засідав у Лондоні в комітеті з невтручання.
В принципі, рішення про одностороннє припинення вогню і навіть так звані переговори, до яких дуже багато питань, дипломатично дали Києву виграш. На такому тлі Путін повинен був щось зробити, і він пішов на скасування того, що виконати просто не міг.
Для української влади є два варіанти дій. Або через те, що терористи припинення вогню не визнають, своїх обіцянок не виконують, розпочати виконання плану Б. Інакше кажучи, перейти, нарешті, до масштабної антитерористичної операції. Або дочекатися, як це не важко, підписання Угоди і таки почати виконувати план Б.
При зовнішній схожості другий варіант має переваги. Угода має не тільки економічний аспект, але і надзвичайно важливий політичний. Тільки після цього стане очевидним повний провал політики Путіна і проходження точки неповернення для України. Треба думати, що в Європі за російські преференції знайдеться достатньо політиків та урядів, які готові будь-яким шляхом якщо не зірвати, то загальмувати підписання. І це триватиме аж до самого факту підписання.
З іншого боку, затягування після 27 червня завершення АТО матиме найсерйозніші дипломатичні та фінансові наслідки. З усіх російських екранів і газетних шпальт як у Москві, так і в низці європейських столиць постійно вкидається інформація, що українська влада не контролює країну і Україна скочується до подоби сирійського варіанту. Держава ось-ось розпадеться і залишається місцем, де інвестиції піддаються великим ризикам.
Є ще один фактор. Вибухи мостів, трубопроводів, а також залізниць - це перші спроби вивести протистояння в інші регіони. Тактика диверсій буде використовуватися ще якийсь час і після завершення АТО, але зараз треба терміново розгромити військовий потенціал терористів всередині країни. Тоді і впоратися з диверсантами буде набагато легше.
Москва переходить до іншої тактики щодо України. Зірвати підписання Угоди їй не вдасться, тому продовженням дестабілізації вона спробує загальмувати процес реформ та реконструкцію нашої країни. У цьому і полягає маневр Путіна.
Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter
Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки