Я передивився чимало інтервью з мешканцями югавастока, зняті після повернення української влади на місця. Це дуже цікаво.

Так, серед них є скажені істоти які тягнуть з армійської вантажівки пачку сосісок але проклинають Україну. Є серед мешканців і чесні люди котрі чесно кажуть на камеру - да, ми бляць просто тупі, ізвєняємся, бєс папутал. Але переважна більшість мудро зауважує - нуя нє знаю, ну а шо? Оці - найцікавіший пласт тамтешнього населення. Інфанти. 

Хочеться назвати їх дегенератами або дебілами, але це не так. Дивлюся на вирази мармиз дорослих дядьків та пристарілих тіток, і розумію - це ж діти ніжного віку, - вісім, дванадцять років максимум. 

Отже, поділюся досвідом. Колись дуже давно на моє батьківське село приїхали мамині друзі з дитиною. Чисто на природу - скупатися в ставку, побити байдики, пожерти фруктів. Все б нічого, але ця дитина (хлопчик) мала дуже ху*ову вдачу і абсолютно сатанинський характер. Некерований Омен. Таке враження, що наскрізь одержимий чортами. Неймовірно конфліктне падло восьмирічнрого віку. Воно проклинало власну маму біблійними прокльонами, пиз*ило сусідських дітей (дворічного віку) смертним боєм, всіляко лютувало. 

Його ж матуся нічого не могла вдіяти, бо керувалася гуманістичними ідеалами - мамине слово всьо вилікує. З часом. Але синочку на це було цілковито похуй. Рідненьку матусю він реально пиздив ногами і реготав. Страшна людина, хоч і маленька. Я дивився на всю цю двіжуху і тихо дивувався. Як же ж так - думав я. Цьому упирьку саме час дати крепкої дорослої сатисфакції, а мама жаліє цю кислу кровіночку.

Але всьому свій час. Настала мить, коли цей маленьки пі*ар так розлютувався, що треба було вживати поліцейських заходів. Вперше в житті мама здригнулася і похитнулася. Синочок заї*ав.

- Зроби з цим щось, Іване, поможи мені, бо я божеволію - сказала мені ця закатована жінка.

- Пані, дайте мені свободу маневру, і цей дрібний гандон вперше в своєму мікроскопічному житті попросить у вас вибачення.

- Роби як знаєш,- отримав я відповідь.

Це малолітнє ху*ло якраз крутилося на городі серед бурякового бадилля і щось псувало. Я ж повільно вирізав з куща колючу шипшинову різочку, і подивився в очі цьому мудакові. Він одразу все пойняв, напружився, і сказав - что ето, ето нє надо.  Його ніхто і ніколи не пиздив. Він зрозумів, що зараз отримає новий досвід і поломився тікати через садок. 

Я наздогнав його в кілька стрибків і покарав. Покарав сильно, відчутно, бо розумів - інакше діла не буде. Ви ж бачили фільм Омен, про дитяче втілення Антихриста? Крім жартів - в його очах я узрів цей сатанинський спалах. Але мені, з моєю броньованою кармою, ці диявільські натяки до дупи. Малий гадав, що він страшний Сатана. Але прийшов Будда Чесного Виховання, а Будді такі речі навіть не цікаві. Сатана? Та пішов ти нахуй!

Кароче, цей хлопчик так принишк, що з часом навіть модернізував свого характера на краще. Сила. Ні вмовляння, ні пиздьож, ні приклади з життя не могли його переконати. Лишень чиста сила - незворотня, цупка, систематична. Раз уїбав - процес пішов. До речі - в ітогє виросла розумна людина, цілком виважена і спокійна. 

Так само і з мешканцями югавастока. Українська влада + БТР = уважуха, пацани.