23 червня Росія розпочала експортувати зерно з окупованого Криму на Кіпр і в Саудівську Аравію. Про це повідомив сайт Россільгоспнагляду. Згідно з цим повідомленням, до Саудівської Аравії було відвантажено 22.648 тонн, на Кіпр — 4.603 тонни ячменю 2-го класу. Експорт кримського зерна триває. А 10 липня очільник Міністерства аграрної політики і продовольства України Ігор Швайка доручив Державній ветеринарній і фітосанітарній службі з’ясувати цю ситуацію — адже без сертифікатів зазначеної служби такий експорт є незаконним. Але він може відбуватися, якщо уряди відповідних держав де-факто визнали анексію Росією Кримської автономії, чи не так?

• Навряд чи інформація про експорт неправдива, адже її подало не московське телебачення, а структура виконавчої влади, яка має справу з імпортерами російського зерна; їй псувати свою репутацію в очах клієнтів і накликати на свою голову санкції доларом — собі дорожче. Ба більше: для Кремля важливо показати, що сьогодні не Венесуела чи Судан, а дві держави, які в березні голосували за резолюцію Генасамблеї ООН щодо підтримки територіальної цілісності України, де-факто вже визнали анексію Криму. А до того ж Саудівська Аравія є важливим союзником США у мусульманському світі, Кіпр же — член Євросоюзу. Мовляв, Росія наступає, й упину їй немає!

І практично одночасно надійшла інша інформація на ту ж тему. Італія, яка з 1 липня півроку буде головувати в Євросоюзі, має намір підтримати проект будівництва газопроводу «Південний потік». Про це повідомив держсекретар з європейських справ уряду Італійської республіки Сандро Гоці. «Ми вважаємо, що «Південний потік» треба будувати, оскільки він сприятиме диверсифікації маршрутів поставок газу в Європу», — сказав Сандро Гоці журналістам. Інакше кажучи, треба зробити так, щоб російський газ вільно йшов поза Україною. І не має значення, що при цьому не відбувається диверсифікація джерел постачання, що ЄС і далі сидітиме на російській газовій «голці». Що ж, Росія знову може торжествувати: Болгарія — Себрія — Угорщина — Австрія — Італія — таким маршрутом піде «Південний потік». Так, деякі держави ще комизяться, але немає упину російській газовій дипломатії!

• Крім того, в Інтернеті з’явилося повідомлення, що другий тиждень липня був ознаменований ще й тим, що під час закритої зустрічі з представникамиполітичної групи соціалістів та демократів у Європарламенті наступний президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер не висловився категорично проти «Південного потоку»; мовляв, за умови вирішення питань відповідності цього проекту європейському законодавству у сфері енергетики «Південний потік» цілком можливий. Скажімо, одна з претензій Єврокомісії — монополія «Газпрому» щодо власності активів і права експлуатації «труби», а ці речі, за європейським законодавством, мають бути розділені. Експерти відзначають, що Кремль може досить легко вирішити це питання, поділившись акціями «Південного потоку» з тими європейськими газовими операторами, які перебувають під повним контролем російського газового лобі в Євросоюзі та реально (хоча й не юридично) є дочірніми відгалуженнями «Газпрому». Іншими словами, цілком можливо, що у керівних структурах ЄС заплющать очі на реальність, вдовольнившись «справними паперами».

І, нарешті, під час тристоронніх переговорів щодо імплементації Угоди про асоціацію України з Євросоюзом 11 липня офіційна Москва, як повідомили інформагенції, намагалася переконати дві інші сторони погодитися із запропонованим їм проектом спільної заяви. У цій заяві, крім іншого, мало йтися про згоду сторін на створення експертних консультативних механізмів щодо подальшої роботи над текстом Угоди; також там було положення про те, що консультації матимуть на меті визначити «заходи, які могли би пом’якшити негативні наслідки такої імплементації для Росії, її економічних операторів, включаючи зміни до Угоди про асоціацію, якщо це буде необхідно». І, нарешті, резюме документа мало звучати так: «Допоки такі заходи не будуть погоджені в тристоронньому порядку, торгова й економічна частини Угоди про асоціацію не мають набирати чинності». Інакше кажучи, Росія офіційно вимагала, щоб ЄС визнав Україну її підопічною територією, таким собі протекторатом «Малоросія унд Новоросія», за взірцем «Богемії унд Моравії», на що «добровільно» перетворилася через півроку через Мюнхенської угоди Чехія. Ясна річ, Україна на такі умови не погодилася, проігнорував їх і Євросоюз. Але показовим є той факт, що вже призначена дата наступної тристоронньої зустрічі — так само на міністерському рівні — для продовження цих консультацій. Зустріч відбудеться у Брюсселі 12 вересня. Як заявив після завершення консультацій комісар Євросоюзу з питань торгівлі Карел де Гюхт, експерти з України та Росії повинні спробувати знайти якнайбільше розв’язань можливих проблем у торгово-економічних відносинах між країнами й не пізніше 1 вересня представити звіт щодо цього. А далі знову зустрінуться міністри. Інакше кажучи, до 12 вересня ніякої ратифікації в українському парламенті Угоди про асоціацію не буде, не почнеться й її імплементація. А що, коли й 12 вересня не будуть досягнуті вигідні для Росії результати? ЄС відкладе імплементацію на 10 років чи «нагне» Україну, щоб вона таки стала російським протекторатом, а Угода про асоціацію — пустопорожнім папірцем?

• У всьому цьому найприкметнішим є не те, що Євросоюз наразі фактично розколовся через ставлення до санкцій проти Росії й до побудови «Південного потоку». І не те що виконавчі структури ЄС узялися погоджувати з Росією положення щойно підписаної з Україною Угоди про асоціацію. І навіть не купівля кримського зерна Кіпром (зрештою, ця острівна республіка завжди була сателітом спершу СРСР, а нині — Росії, хоч якимось дивом й опинилася серед членів Євросоюзу). Найприкметнішим є інше.

На початку липня Державна дума РФ ухвалила — в «пожежному» порядку, витрачаючи на один закон аж п’ять хвилин, — цілу низку законодавчих актів, які остаточно перетворюють Росію на репресивно-терористичну диктатуру.

• Відтепер за неодноразове (в тому числі й дворазове) порушення порядку організації або проведення мітингів можна буде потрапити до в’язниці на строк до п’яти років. Більш «ліберальні» кримінальні покаранні — обов’язкові роботи впродовж 480 годин, виправні роботи (до двох років) та примусові роботи строком до п’яти років. А серед мінімальних адміністративних покарань — штраф у розмірі від 600 тисяч до мільйона рублів (або в розмірі доходу засудженого за період від двох до трьох років). Заодно депутати збільшили і максимальний термін арешту з 15 діб до 30-ти. Інакше кажучи, всі опозиціонери відтепер мають шанси опинитися за ґратами, технологія давно відпрацьована — скажімо, ви подали заявку на одиночний пікет (це за російським законодавством теж «масова акція»), вам дозволили, ви самотньо вийшли на площу з плакатом — і тут «раптово» до вас підбігають двоє молодиків і стають із такими самими плакатами поруч. Усе, порушення у вас є (а тим часом молодики зникають невідомо куди). Якщо це ще раз повториться — прощайтеся з мільйоном або сідайте за ґрати...

І що цікаво: обов’язок щодо недопущення на акцію людей зі зброєю та іншими небезпечними предметами відтепер покладається на організаторів, а не на поліцію. У свою чергу, остання одержала законну можливість очепити територію, де проводиться акція, «для запобігання безпорядкам» ще до того, як ці безпорядки розпочалися. Чи треба пояснювати, що «небезпечні предмети» на оточеній поліцією території обов’язково знайдуться?

• Наступний закон, як і попередні, було ухвалено відразу в другому і третьому читаннях (оперативність, як у гітлерівському Рейхстагу чи Верховній Раді СРСР!). Документ посилює кримінальну відповідальність за публічні заклики до дій, спрямованих на порушення територіальної цілісності Росії. Набір покарань стандартний: примусові роботи на строк до трьох років, позбавлення волі до чотирьох років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на той самий строк. Причому публічність таких закликів за законом включає й Інтернет. Отож напише хтось із російських громадян у соціальних мережах, що Крим треба повернути Україні, — ФСБ визначить його, а суд запроторить до в’язниці. Адже ухвалений також закон щодо розміщення іноземними інтернет-компаніями персональних даних російських юзерів на серверах, розташованих на території РФ. І хоча цей закон набуде силу з 1 вересня 2016 року, контроль спецслужб за електронною поштою та соціальними мережами де-факто встановлений у Росії вже зараз.

• І, нарешті, віднині законом дозволена реклама пива на стадіонах (плебс радіє та танцює), натомість заборонена реклама на платних телеканалах. На думку Асоціації кабельних операторів Росії, цей закон фактично вбиває саму можливість існування більш-менш незалежного телебачення в Росії...

І от назустріч такій Росії без жодних застережень ідуть деякі держави-члени Євросоюзу, з нею прагнуть домовитися про взаємовигідну співпрацю певні особи з керівних структур ЄС, її вихваляють на всіх заставках цілі когорти європейських журналістів та інтелектуалів. Невже ж відносно низькі ціни на російський газ нині важливіші для багатьох європейців, ніж високі цінності свободи, на яких, власне, і постала європейська, ба більше — вся західна цивілізація? Невже ж криза західної цивілізації та її лідерів — і це після доби Рейгана та Тетчер, Коля та Гавела — сягнула небезпечних меж? Що ж, знана авторка «Дня» Лілія Шевцова якраз рік тому попереджала: «Зараз є лише один вихід із кризи західної цивілізації — відновлення цінностей і принципів свободи». Як бачимо, відновлення не сталося, криза поглиблюється...

А це означає, що Україна має діяти рішучіше, ігноруючи скигління європейських пахолків Путіна та спираючись на підтримку тих політиків, журналістів та інтелектуалів Заходу, які мають тверезі голови і не гендлюють демократичними принципами. Ймовірно, це вплине і на Європу, — бо ж не даремно не один європейський мислитель сьогодні відзначає, що боротьба українців за свободу підштовхує Захід реанімувати свої питомі цінності.