Сьогодні ФБ стрічка подекуди зарясніла постами про ювілей Кучми. Як правило, пости мають ностальгічно-позитивний фон, в яких автори згадують щось добре за часів правління Леоніда Даниловича (якого підлеглі високого рангу та його ділові партнери між собою у розмовах скорочено називали "ЛД", "Данілич" або "Дєдушка").

При цьому якось оминається увагою явні мінуси правління єдиного президента, який переобирався на другий термін. Тим часом, з точки зору сьогодення ці мінуси мають набагато вагоміші та, на жаль, триваючі і до сьогодні наслідки.

До заслуг Кучми на першому строці відносять спасіння економіки країни.

Так, справді, Кучма отримав у 1994 році економіку у катастрафічному стані, і почав робити все можливе (в рамках його розуміння економічних процесів з бекграундом радянського директора великого ракетного заводу ), щоби вивести її на бодай більш менш прийнятний рівень.

Втім, не слід забувати, що перед цим (1992-1993) як раз саме Кучма, будучи Прем'єром, і керував економікою практично у ручному режимі, адже Верховна Рада надала йому повноваження одноосібно ухвалювати Декрети з економічних питань, які мали силу Законів. Тому тут слід ще розбратися, чи не виправляв Кучма-президент помилки, зроблені Кучмою-прем'єром. 

Читайте також: Казус Литвина

Розгул вуличної злочинності і рекетирства був справді приборканий протягом декілької років. Проте тут складно сказати, наскільки це заслуга президента. Так чи інакше, вибір Кучми відповідних очільників правовохоронних відомств відіграв свою позитивну роль на цьому етапі.

Щодо крупних ОПГ, то вони були або знищені, або перейшли на наступний рівень свого розвитку, який полягав у більш складних схемах незаконного збагачення ніж банальне вимагання "мзди" у дрібних підприємців , і як правило, ці схеми передбачали участь самих правоохоронців.

Побудова державної вертикалі відбувалася на стандартах радянської традиції. Якщо її оцінювати, то я би сказав, що Кучма побудував в Україні власну державну бюрократію (і це був плюс), але при цьому не побудував ефективно працюючу систему влади. Хоча рівень фахівців та decision makers на вищих щаблях влади був вище середнього, втім, ці люди мислили зовсім не категоріями ринкової економіки та стандартами демократії.

Зовнішня політика першого строку ЛД ознаменувалася розробкою ним хитрого (як він думав) "плану неприєднання" або "багатовекторності", який полягав у русі одночасно назустріч і ЄС та у меншій мірі – США (для отримання кредитів) ,і РФ (для отримання енергоносіїв та ринку збуту товарів). Коливання між альтернативами впливу, втім, було явно не рівним, а з чіткою перевагою російськогго вектора. Загравання одночасно із двома полюсами розвитку, втім, не ознаменувалося створенням державою чіткого власного міжнародного курсу.

У виконанні нашого президента це було просто щось схоже на торги із РФ для вибивання кращих умов економічної взаємоспівпраці та ціни на газ. І якщо ці доволі примітивні та не дуже етичні маніпуляціі великодушно прощалися Єльціним (тому що він активно приймав участь у процесі розпаду СРСР), то коли вищу посаду в РФ обійняв Путін, такі "коливання" викликали серйозне нерозуміння та відповідні реакції у відповідь з метою більш чітко показати Україні її місце з точки зору північного сусіда. Саме на час другого строку правління Кучми припадає перша спроба РФ зазіхнути на територіальну цілісність нашої держави (конфлікт на Тузлі у 2003 році). Тоді ЛД проявив доволі тверду позицію, і ситуація була вирішена на користь інтересів України.

Не мені оцінювати успіхи Кучми у розвитку економіки України. Але питання тут більше не у тому, щоб порівняти показники 1997 року або 2003 року з показниками завідомо провальних 1991-1994 і на базі цього почати співати діфірамби "великому економісту", а в тому, щоби оцінити, що фундаментального зробив Кучма для для подальшого розвитку. І тут є величезна проблема. За десять (!!!) років свого правління та майже повного контролю більшості у Раді, ЛД не зробив жодної визначної економічної реформи, спокійно спостерігав за невпинною деградацією сфери ЖКГ, пенсійної системи, державної медицини тощо. 

І ось, нарешті, основне: по суті, із крупних здобутків, ЛД лише заклав систему олігархату в Україні, коли свідомо за копійки дозволив приватизувати вузькому колу наближених осіб величезні промислові підприємства. Замість потужних іноземних інвесторів, які б спочатку сплатили нормальні кошти до бюджету, а потім би наповними підприємства передовими технологіями і включили би їх у ланцюги західних ринків, ці флагмани економіки отримали у господарях людей із радянсько-бандитським стилем ведення бізнесу.

Так в Україні виникли олігархи, на гроші яких Кучма вирішив спиратися для переобрання на другий строк. Але стратегічно він істотно помилився – незабаром ці новоявлені госпоадарі економіки країни стали його контролювати та обмежувати. 

Розподілівши шляхом приватизації ласі шматки державних активів між олігархами, Кучма намагався стати своєрідним незамінним арбітром у взаємовідносинах між ними. Втім, цьому плану не судилсоя збутися, бо специфікою нашого оліграхату є те, що він не звик поступатися, а хоче все і відразу. Відтак з'явилися більш наближені до АП олігархи та ті, які перебували у тій чи іншій опалі і тому фінансували свої власні політичні проекти, ЗМІ та скуповували електорат під вибори.

Читайте також: В Україні і досі класичний феодальний уклад часів Кучми, Ющенка і Януковича

Відчайдушна та цинічна з точки зору демократії спроба ЛД залишится на ще один строк всупереч Конституцї зазнала фіаско, незважаючи на послужливе рішення Конституційного Суду від 2003 року (текст рішення) , який порахував 1+1=1 і тим самим дозволив Кучмі ставати Президентом третій раз. Саме до того періоду відноситься початок використання КСУ владою як інструменту у боротьбі із конкурентами. 

Крім статусу батька-засновника олігархату, Кучма також відмітився в новітній історії України першим системним тиском на вільну пресу та на політичних опонентів. За його часів були запроваджені "темники" для журналістів. Він запам'ятався першим досвідом використання силових органів для політичних розборок та усунення конкурентів. У період правління Кучми відбувається вбивство журналіста Гонгадзе, який критикував владу, а також вбивство олігарха Є. Щербаня, який з політичними цілями акумулював величезний фінансовий ресурс на Донбасі поза контролем Києва.

Загалом, стиль правлінння Кучми був, без сумніву, авторитарним та далеким від зразків вільного ринку, в результаті чого Україна була істотно відкинута від європейських цінностей як в демократії, так і в економіці. 

Саме суспільство в особі активної своєї частини дуже чітко поставило оцінку результатам правління Кучми у вигляді довоготривалої акції политичного протесту "Україна без Кучми" (2000-2001) та Помаранчевої революції (2004).

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram