Війна трохи відступила – по тому як наші війська випалили вогнем осині гнізда терористів у Слов’янську та Краматорську і лінія фронту, неначе із важким рипіння відповзла далі на південь, майже до передмість Донецьку, на Слобожанщині значно розширилася територія миру. Принаймні, вже є пряме сполучення зі Слов’янськом та тим таки Краматорськом – до обох міст ходять автобуси, безперебійно ходять, також, автобуси від слобідської столиці до столиці АТО – до міста Ізюму…

ІЗЮМ, ЖУРНАЛІСТИ, ЦІНИ

У Ізюмі облаштувалася своєрідна колонія київських журналістів. Переважно, це – телевізійники. Вони виходять в ефір з гори Кремянець на тлі різних краєвидів – щоправда у кутку екрана з’являються повідомлення про те, що це репортаж із Донецької області. Місцевих мешканців це дратує. Вони не знають чи то не хочуть знати, що порядок перебування працівників ЗМІ у зоні АТО став жорсткішим.

Після фактичного розстрілу українських військовиків під Зеленопіллям замало однієї акредитації СБУ. І це зрозуміло. Ізюмці щиро радіють з того, що фронт відкотився на південь і що вночі під горою Кремянець наразі не стріляють. Це, також, зрозуміло. Існування київської медіа-колонії у старовинному та затишному Ізюмі неабияк вплинуло на ріст цін – переважно на таксі і на оренду житла. Хоча від цього місцевий люд, чомусь не в захваті…

ВІЙСЬКОВІ

Військові якось лихо, якось по-гусарськи пролітають повітовим Ізюмом на Хамерах та на БТР – державні прапори та прапори  аеромобільних військ України як крила могутніх та хижих драконів розвіваються у закляклому від спеки провінційному повітрі. Штаб АТО знаходиться у 20 кілометрах від міста. З ізюмського автовокзалу туди двічі на день бігає місцева маршрутка. На автовокзалі багато військових, які повертаються додому з фронту. Розмовляв зі спецпризнченцями. Вони небагатослівні. Але один з них, коли  я сказав, що не згадуватиму його імені та прізвища, сказав – «Це не наша  війна… Війська не для цього… Все це мав би зробити  Беркут… ще навесні, а так, спеців розігнали… вони перейшли на інший бік… лишилися одні пепеесники, але це  геть не те».  Його ж колега мав геть іншу точку зору, щоправда – «… Беркут тут би «обісрався»… це не просто бандюки… бандюків ми б зробили за два тижня… проти нас така ж сама армія…».

По дорозі від Ізюму до штабу, маршрутка проходить два блокпости. У немісцевих – особливо в осіб чоловічої статі – документи перевіряються особливо ретельно. У декого із військових на блокпостах – шеврони Беркута. Решта, вочевидь, є добровольцями. Вони нагадують людей інтелектуальної праці – тих кого не без певної зневажливості, називають ботаніками, хоча ці, сказати б, ботаніки взялися за зброю. Вони, також, небагатослівні. Коли бачать  журналістське посвідчення, то стають трохи спокійнішими та майже посміхаються.

ШТАБ

Штаб розташовано у відносно великому селищі, яке хочеться назвати островом посеред моря соняшників. Маршрутка повільно повзе цим сонним та порожнім селищем, здіймаючи куряву. У центрі селища магазин, біля якого багато військових. «Вони в нас із криниць воду беруть» - пояснює мені місцева мешканка, яка сидить поруч, хоча я не про що не питаю. З маршрутки дзвоню пану Селезньову, прес-офіцеру АТО. Він каже, що б я чекав на нього на контрольно-пропускному пункті біля штабу. Виходжу з маршрутки,  вона зупиняється поблизу КПП. Високі тополі, гарячий вітер, соняшникові поля до самого виднокола і веселі хлопці, військові на КПП. Самий штаб – скупчення наметів та бронетехніки серед тополь та соняшників – видно на відстані кількох десятків метрів.

Пан Селезньов з’являється за декілька хвилин, розповідає про бійню, яку влаштували терористи під Зеленопіллям і питає про мету мого приїзду. Я кажу йому, що хотів би відвідати луганське летовище та наших десантників, які захищають його. Селезньов сумно посміхається – «Це неможливо… аеропорт повністю заблоковано…». Я наполягаю, пан Селезньов розтлумачує, що виїздом журналістів на бойові позиції віднині займається окрема людина з Міноборони та дає координати цієї людини. Отже акредитації СБУ не достатньо.

На зворотному шляху питаю у хлопців на одному з блокпостів із чим пов’язане раптові зміни у роботи журналістів. «Так кажуть, що це ваші злили інфу… тому і положили стільки пацанів…». Він має на увазі  розстріл під Зеленопіллям. Пригощаю його цигарками.