Яким чином вивільнити величезні «резервуари» ненависті, що криються (підсвідомо!) в людській душі та психіці! (Зауважимо, між іншим, що за руйнівною силою цей вбивчий потенціал, можливо, не поступається ядерній зброї. Ви, читачу, мали вже змогу переконатись у цьому). І ось у пошуках відповідей на це запитання — а відповідь знайти конче потрібно, адже саме ця злоба, ця ненависть вбиває на наших очах тисячі людей — варто звернутися до уривку з одного класичного художнього тексту ХХ століття. Йдеться про те, до чого призводить ґвалтування та «ампутація» нормальної людської свідомості, маніпуляція змістом слів та створення нової, «правильної мови». Про те, наскільки це небезпечно, події 2014 свідчать гранично чітко. Автора тексту, впевнені, читачі дуже швидко впізнають.

***

« — Невже ж Вам і досі незрозуміло, що завдання новомови — звузити горизонти думки? Врешті-решт ми зробимо думкозлочин просто неможливим — для нього не вистачатиме слів. Кожне необхідне поняття буде виражатись одним-єдиним словом, значення слова буде суворо визначене, а непрямі значення скасовані й забуті. Процес буде тривати й тоді, коли нас із Вами вже не буде на світі. З кожним роком дедалі менше і менше слів, все вужчими стають границі думки. Зрозуміло, і зараз для думкозлочинів немає ані виправдань, ані причин. Це лише питання самодисципліни, управління реальністю. Але зрештою і в першому, і в другому потреба відпаде. Революція завершиться тоді, коли мова стане досконалою. Уїнстоне, чи не замислювалися Ви, що до 2050 року, а то й раніше, на Землі не залишиться людини, яка могла б зрозуміти нашу розмову?»

Найпотужніший засіб створити «правильну» мову (де значення слів спотворюються до невпізнанності) — це укладання нового, єдиного, офіційно затвердженого, «відфільтрованого» словника. Ось що про цей Словник розповідається:

«Це чудово — знищувати слова. Головний мотлох накопичився, звичайно, серед дієслів та прикметників, але й серед іменників — сотні й сотні зайвих. Не лише синоніми, бо є ще і антоніми. Ну, скажіть, для чого потрібне слово, яке є цілковитою протилежністю іншого? Слово саме містить у собі свою протилежність. Візьмемо, наприклад, «голод». Якщо є слово «голод», навіщо вам «ситість»?

«Неголод» нічим не є гіршим, навіть кращий, тому що це слово — пряма протилежність, а «ситість» — ні. Або ж відтінки та ступені прикметників. «Добрий» — для кого добрий? А «плюсовий» виключає суб’єктивність. Знову ж таки, якщо вам потрібне щось сильніше від «плюсового», який сенс мати цілий набір розпливчастих, марних слів: «чудовий», «відмінний» і так далі? «Плюс плюсовий» охоплює ті ж самі значення, а якщо треба ще сильніше — «плюсплюс плюсовий». Звісно, ми і зараз вже користуємося цими формами, але в остаточному варіанті новомови інших просто не залишиться. У підсумку всі поняття «поганого» і «доброго» будуть позначені лише шістьма словами — а, по суті, двома. Ви відчуваєте, яка стрункість? Ідея належить Старшому Брату».

Було б дуже серйозною помилкою вважати, що йдеться лише про деталі (тонкощі, нюанси) мови. Аж ніяк! Йдеться не про промову, а про суть думки, а вона визначає — в кінцевому підсумку — і зміст, і характер наших вчинків. В тоталітарному суспільстві, може, в першу чергу. Ось чому здатність і воля називати речі та людей їхніми правдивими іменами (зокрема, бандитів і терористів саме цими словами, а не «повстанцями» та «ополченцями», як це й досі роблять деякі «українські» ЗМІ, війну — війною, а не АТО, фашизоїдний режим в Кремлі — саме так, а не «авторитарним») — все це дуже важливо для нашої духовної свободи.

Очевидно, що Оруеллівська «новомова» (а цитований уривок належить, звичайно, саме цьому автору) — це «отруйна зброя» кремлівських «знищувачів слів» та «звужувачів понять». А ось, навпаки, приклад цілком прямої мови. 1938 рік. Затятий «мюнхенець» Галіфакс, голова британської дипломатії, радить чехословацькому послу Масарику прийняти умови Гітлера — виходу, мовляв, немає...

«Прем’єр Чемберлен переконаний, що Гітлер є надійною людиною. Йому можна вірити. Коли він здобуде Судети — він назавжди дасть Європі спокій (цікаві алюзії з 2014 роком!). Посол Масарик заперечив: «Я здивований такою злочинною наївністю!» — «Але в цьому питанні Чемберлен лише поштар: він передає і транслює заяви рейхсканцлера Гітлера, і все» — «Чи варто тоді вважати, що прем’єр Британії є поштарем у вбивці та злочинця?» — без лукавих слів і дипломатії спитав Масарик. Британець не знайшов відповіді...

Ось що таке слова. Хто ясно думає — той ясно висловлюється. І вчиняє гідно.