Нещодавно у мене постала важлива жіноча проблема: прийшов час купувати нові туфлі.

Я процедури шопінгу переношу дуже болісно. І, на жаль чи на щастя, не відношуся до тієї категорії жінок, які з великою радістю проводять свій час в торгових центрах у пошуках шмаття.

Але туфлі купити треба було. Я зайшла у великий взуттєвий магазин, на якому красивими літерами було написано "Супер скидка 70%! Вторая пара на шару!".

Картину, яку я побачила в магазині, сміливо можна назвати епічною: жіночки хапали туфлі, вириваючи їх одна в одної з рук і наввипередки бігли до каси.

Складалося враження, що туфлі – це як ковбаса у дев'яностих. Читайте також: На межі реального і віртуального Провівши таку аналогію, я вийшла з магазину, так по суті у нього не зайшовши, і згадалися мені ті самі мої 90-ті.

Моя мама - фанатка взуття на підборах. Скільки я себе пам'ятаю, туфлі для неї – то було святе. Їх було багато, різних фасонів і кольорів. Мені малій дозволялося міряти мамині туфлі хіба по великих православних празниках.

А ще, коли батьки були на роботі, я любила діставати їх з коробок і ходити по квартирі, уявляючи себе народою артисткою України.

Мамині туфлі ділилися на дві категорії: "на щодень" і "на вихід". Різниця полягала в тому, що туфлі "на щодень" були дешевими і зі шкірозамінника, а "на вихід" – дорогі і красиві. Оте мамине "на вихід" дуже врізалося мені в пам'ять. Врізалося так само, як і шоколадні цукерки, які дарував хтось у вересні, але їсти їх було не можна, бо то "на Новий рік".

Була у дорослих людей 90-х така от проблема: усе хороше вони відкладали на потім. І до грошей ставилися зовсім не так, як зараз ставимося до них ми, діти 90-х.

Я помічаю за своїми друзями, та і за собою також, що саме через цю проблему різного ставлення до грошей найчастіше стаються конфлікти між батьками і їхніми, вже дорослими, дітьми.

Батьки не розуміють, навіщо ми так багато грошей витрачаємо, наприклад, на відпустку. Навіщо летіти на тиждень в Грецію і віддавати за це місячну зарплатню? Краще ж відкласти ці заощадження на "чорний день".

Чорний день, до речі, це також яскраве надбання 90-х. Чомусь батьки дуже любили на нього чекати. І так сильно чекали, що врешті-решт він наставав.

Нещодавно тато мене запитав, про що я мрію. Я сказала, що найбільше мені зараз хотілося би поїхати на три тижні в подорож по країнах Азії.

Тато запитав, скільки коштує таке задоволення. І коли я назвала вартість подорожі, то він відповів, що я, напевно, не його дитина. Ну, бо його дитина мала б думати головою про своє майбутнє, наприклад, про кредит на власну квартиру, а не про три тижні в Азії. Усі мої аргументи, що Азія – це краще, ніж нескінченний кредит на квартиру десь на околиці Києва, не працювали. Розмова закінчилася сваркою і ми так і не зрозуміли один одного.

Подорожуючи Європою, я часто зустрічала пари похилого віку, які відпочивали так само, як і я. І от тоді я для себе вирішила, що це, напевно, ідеальна старість, коли замість того, аби порпатися на городі в бур'янах, ти у свої 70 років їдеш пізнавати світ. Але це поки що не про українців - це про тих, у кого інший менталітет.

Думаю, все, що зараз почало відбуватися з українцями, і є дорогою до того, іншого менталітету, іншого сприйняття життя. Ми почали мислити не так, як наші батьки - ми хочемо пізнавати світ, ми багато подорожуємо, або, принаймні, прагнемо подорожувати.

Ми вчимо різні мови і не цураємося інших культур, не боїмося усього нового. Часи змінюються! В Україні вони змінюються особливо стрімко, і, дякувати Богу, ми обрали для себе правильний шлях.

Нарешті ми скидаємо панцир, яким обросли за радянських часів, нарешті ми перестали вішати вдома на стіни килими і ділити взуття на те, що "на вихід" і те, що "на щодень". Нам ще, звісно, потрібно дуже багато часу для того, аби зробити свою країну дійсно європейською, але варто починати з малого.

Нічого ж не заважає виховувати Європу в собі. Ростити її, як зелене дерево, і поливати свіжими враженнями, новими знаннями, пізнанням нових культур. Ніщо не заважає прокинутися одного дня і вирішити, що світ навколо прекрасний, а ми створені для того, щоб пізнати його, брати від нього лише найкраще і це краще дарувати іншим.

P.S. Туфлі я того дня так і не купила, натомість купила кеди - в них зручніше подорожувати.