MENU

Очищення від скверни

10471 2

lustratio, як знаємо, перекладається українською “очищення через жертвоприношення”. Нині в Україні тільки й мова про даний захід. Але ж постає вкрай важливе прадавнє й сакраментальне запитання: “А судді хто?” Хто ж кого має право люструвати, чи то пак очищати.

Піп, звісно, ні, бо він з усіх сущих найбільше набрався гріхів, як кожух бліх, поет — повік голодний і продажний, лікар і педагог — хабарники несусвітні (99,9 %), мент, політик, бізнесовець та правники всіх мастей — улюблений букет реп'яхів для втіхи на лутці тьмяного вікна у фешенебельному кабінеті Сатани, перелік можна продовжувати до безконечності. Й зупинимося хіба що на хліборобах-, доярках- і пекарях-годувальниках наших щоденних та дітках-янголятах з ясельної групи дитсадка. Хоч-не-хоч, а мусимо визнати те, що переважна більшість чад неньки-України за роки її Незалежності вдавали з себе сумирних ягнят в овечих шкурах. І скиглили-блеяли неборята на всі лади. Від Чопа до Ізвариного.

Цілком поділяю авторитетну думку Збіґнєва Бжезинського, висловлену ним нещодавно про те, що: “Перші 20 років незалежності України було витрачено даремно. Не думаю, що мені треба розповідати Вам, як і завдяки кому. Тепер це виклик для всіх вас – зробити так, щоб наступне десятиліття виявилося успішним. Якщо питання в цьому, то я досить оптимістичний на рахунок майбутнього України і майбутнього Росії ". Пан Бжезинський ще той аналітик, з яким слід рахуватися. Його ж шахівниця в політиці чогось та вартує вже не одне десятиріччя.

Та повернімося до наших баранів. Знаю багатьох горе-ура-патріотів (у вишиванках і без), які нині ще топчуть ряст і вважають себе про людське око чистішими за сльозу немовляти. Проте, коли при нагоді ставлю їм, отим “символам і сумлінню нації” незручні запитання щодо безпосередньо їхнього “героїчного” минулого, враз тії прудкі оченята кудись щезають аж за посивілі скроні, або ж наливаються багряною кров'ю, мовляв: “Якого дідька ворушиш скелет у шафі”, — й ладні б мені заїхати в личко, хоч, уже й сил, звісно, в тих охлялих братиків і сестричок (во) Хресті не стачає. До таких фіґлів-міґлів упродовж чверть століття мені не звикати! Позаяк, як висловилася героїня Аліси Фрейндліх з фільму “Службовий роман” — у мене настільки бездоганна репутація, що мене вже давно пора скомпрометувати. Й жучу їх (даруйте на слові) вздовж-упоперек, отих горе-ура-патріотів, як тільки десь зустріну та побачу. Бо давно-давнесенько настигла в Україні реальна люстрація, щоб наступні покоління хоч трішечки очистилися від скверни.

Десь усередині дев'яностих років в одному з своїх дописів я висловив приблизно таке: “Переживаємо час випадкових Леонідів. Адже ні Кравчук, ні Кучма й гадки не мали, чіпко тримаючись за комуняцькі посади, що вийдуть коли-небудь на Президентів України”. Відтак був хоружівський “синаш” Леоніда Даниловича В. Ющенко, який і привів за підтримки гопників Донбасу та ганьок герман Януковича-батю на київський престол. Отже, знову спливає слушна думка Збіґнєва Бжезинського, що “Перші 20 років незалежності України було витрачено даремно”. Й одразу постає запитання: чому? По відповідь далеко не ходитимемо, а звернемося до не менш впливового політика свого часу, основоположника політичного консерватизму Жозефа де Местра: “Кожен народ має той уряд, якого він заслуговує”. Себто в образі свого Правителя будь-який народ відображає власне себе. І на те нема ради. Бо за Сталіна та Брежнєва, скажімо, народний український письменник Олесь Гончар з своїм же умілим пристосуванством відображав супрягу комуняцьких вождів, за Кучми — відомий карагандинський гуцульський поет Василь Герасим'юк, який одразу після закінчення філфаку КДУ ім. Т.Г. Шевченка автоматично (цікаво, за які ж заслуги) був влаштований до кґбістської київської газети “Вісті з України”; ну, а за батона-Януковича аж двійко моїх піїто-прозаїків-землячків уособили себе з тим скверним часом. (Під час кривавих подій на Майдані Мирось і Петрик їздили з поклоном до Москви, щоб прогнутися перед лярвою-агресоркою). Було ж? Було! Ні-ні, ще був третій звідтіля, з самого центру Европи, на додачу: хлопчина-ром з смт Середнє, що на Ужгородщині, батьки назвали його на честь Віктора Хведоровича — Януковичем.

Ось вам, — можна й розпочинати люстрацію хоча б з перерахованих мною осіб. А що вже казати про інших, знаних і вічно голодних!

Тільки, боронь Боже, (за В. Ющенком) не слід виправдовуватися геть вам усім анонімам безрідних, мовляв: “Ці руки нічого не брали”. Не крали... Не брехали...

Ще й як! І брали, й крали, та брехали.

Ярослав Орос


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі

Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини