Сьогодні може вперше ми – українські громадяни – офіційно заставили суддів і прокурорів встати і заткнутися на честь наших Героїв і ми, а не вони, дали команду «Вільно».

Вдячний всім, хто підтримує мене і нашу позицію. Лише солідарність дасть нам перемогу.

Отже поширюйте цю Заяву у пам'ять закатованих режимом Кучми-Януковича.

ЗАЯВА

потерпілого О. Подольського 
у судовому засіданні Київського апеляційного суду 
9 лютого 2015 року.

15 років тому, якраз 9 лютого, почалася ця справа.

Георгію Гонгадзе залишалося жити 7 місяців і 7 днів.

Тоді невідомий без жодного слова вийшов з тіні і з одного удару проломив кастетом перенісся О. Єльяшкевичу. Саме тому народному депутату Єльяшкевичу, що днями до того ініціював у Верховній Раді процедуру імпічменту президента Кучми. За свідченням лікарів удари подібної сили і в це місце як правило мають смертельний наслідок.

Коли Єльяшкевич прийшов до тями, він одразу покликав до себе українських журналістів. Знаєте скільки прийшло до нього?

Один.

Георгій Гонгадзе.

Саме там – у реанімаційній палаті Георгій вів пряму трансляцію на радіо «Континент». Саме там - у реанімації, вперше прозвучало ім’я замовника – Л. Кучми. До оприлюднення плівок Мельниченко залишалося – 9 з половиною місяців.

Тут присутня адвокат вдови Георгія – Теличенко – вже давно намагається переконати Україну, що вбивство Гонгадзе – це поодинокий, мовляв – унікальний випадок, а не ланцюг у системних насильницьких злочинах корупційної влади, що створив Кучма, і якою скористався Янукович.

Тож згадаймо, як все починалося. 

Згадаймо низку брутальних вбивств конкурентів Кучми напередодні його других виборів.

Першим у листопаді 1996 року на Донбасі прибрали Євгена Щербаня, одразу після того як він продемонстрував президентські амбіції і міг летальне завади Кучмі збирати голоси у Східній Україні.

Другим, 22 квітня 1998 року, у ліфті застрелили Вадима Гетьмана – справжнього батька української гривні. Того самого Гетьмана, що виховав і опікувався іншим молодим і перспективним кандидатом у президенти – Віктором Ющенком. Після цього вбивства протеже Гетьмана так облякався, що не лише думати забув про вибори, а й з часом назвав Кучму рідним батьком, а тих, хто повстав проти його режиму і добивався правосуддя щодо Гонгадзе, майбутній «народний» президент, ще задовго до Путіна, назвав – фашистами.

Нарешті третім, перед самими виборами – 25 березня 1999 року, вбили В’ячеслава Черновола, що був символом наших змагань за незалежність. Тоді запрошені Кучмою московські політтехнологи вирішили вигравати за рахунок голосів Західної України. Там, де у підтримки В’ячеслава Максимовича не було жодної альтернативи. Москва вирішила, як зберегти Кучму, а наші слухняні спецслужби організували Черноволу смертельну автокатастрофу.

Так закладалися засади насильницької нейтралізації опонентів режиму Кучми.

Сьогодні я не хочу говорити про злочин проти мене: мені, дякувати Богу, дісталось не так вже й багато.

Але не маю права не згадати про команду своїх однодумців з «Української перспективи», яких катували, в яких стріляли, яких вбивали якраз напередодні вбивства Гонгадзе, який тісно співпрацював з нашою командою.

Звірячі побиття київських депутатів Василенка та Сафонова, постріли у спину Сергія Одарича, три місяця реанімації Сергія Каунова, що дивом вижив після численних переламів шелепу та черепно-мозкових травм несумісних з життям, і, нарешті, вбивство у Донецьку Олександра Якименка, якого викрали та спалили у машині за місяць до зникнення Георгія Гонгадзе. Спалили за ті самі публікації «Української перспективи», що викривала системну корупцію і національну зраду режиму Кучми на користь Кремля. Такі втрати мала лише наша невеличка спільнота.

А скільки було таких політичних і громадських команд, що мужньо протистояли режиму по всій Україні?

Сотні.

Відтак апріорі – тисячі побитих, закатованих гумовими кийками та кастетами, викрадених та безвісті зниклих, застрелених, спалених і задушених. Нам ще прийдеться дізнаватися про їхні страждання і називати імена, що, на жаль, не зафіксовані у плівках Мельниченка.

Але ми маємо неспростовні докази того, хто замовив вбивство Гонгадзе. Весь світ вже давно називає винного – Леоніда Кучму.

Мовчить лише українська Феміда.

Саме це мовчання. Саме мерзотники у прокурорських мундирах та продажні негідники у суддівських мантіях забезпечили безкарність злочинця, а відтак – владу Януковича.

Того самого Хама і поціновувача золотих унітазів, що замовляв і катування студентів, і викрадення активістів, і вбивства Вербицького та Нагояна, нарешті – розстріл Небесної Сотні.

Сьогодні символічна дата.

Тому незважаючи на те, що Петро Порошенко відправив саме Кучму вести від нашого імені переговори з нашим смертельним ворогом, маємо продемонструвати, що ми пам’ятаємо наших Героїв і ніколи не вибачимо їхніх катів.

Пропоную стоячи вшанувати всі жертви режиму Кучми-Януковича хвилиною скорботного мовчання.

Слава Україні!