У моєї мами 50 років трудового стажу. Вона маленькою пережила жахи війни, потім голод 1947 року, тоді ж, 11-літньою, почала працювати в колгоспі: польові роботи, доярня, ланка… До 1960 року їй, як і іншим колгоспникам, за роботу не платили ні копієчки, тільки раз на рік давали трохи зерна «на трудодні». Та й потім не балували: якось за січень платня склала менше 10 рублів.

1964 року я пішла в школу, а через 3 місяці мама попросила мене навчитися заплітатися: вони тоді вручну, лопатами, під льодяною листопадовою мжичкою, видовбували з мерзлої землі колгоспні буряки, у мами пучки потріскались до кісточок, і коли при заплітанні коси в ранки потрапляли волосинки, біль був нестерпний. Це 1964 рік! Уже в СРСР і ядерна зброя була, і космос, і гігантські промислові комплекси! І все – з маминих пучок. Із рабської безплатної праці моєї мами й міліонів інших.

І коли в 90-і промислову могутність України продавали як металолом, а багатства Ощадбанку СРСР лягли в основу багатств новітніх банкірів, то все це було вкрадено конкретно в моєї мами. І у вашої. І в міліонів інших. Нікому було сказати по-сільському, по-людському: «Де ваша совість?»

Коли в 90-і вмер тато, мама опалювала хату вугіллям і дровами: разом з такою ж самотньою сусідкою взимку впрягалися в санки, ішли в посадку за селом і збирали або спилювали ножовкою, якщо по силі було, сухі гілки. Коли провели газ, мені стало спокійніше: якщо замете, чи заморозить, чи, не дай Бог, захворіє мама, то хоч у теплій хаті буде, бо не так легко і з роботи відпроситись, і за 200 км приїхати.

І от ціну газу збільшують ледь не вдесятеро. Електроенергія теж дорожчає. Пенсії в мами – тисяча. Їй жувати хліб у холоді й пітьмі чи голодувати в теплі і світлі? Кажуть, хай переходять на інші види палива. Де моя мама візьме дров, коли їх не продають у нашому селі? Кого вона найме, як у селі самі пенсіонери зостались, із такими ж, як у мами, покрученими руками й хворими ногами? Як вона нарубає дров? 

Кажуть, така вимога МВФ. А ви, панове, сказали представникам МВФ, що пенсіонери в Україні мусять прожити на 41 долар у місяць за сьогоднішнім курсом чи за 23 долари за піковим?

Невже МВФ зацікавлений у «скороченні поголів’я» українців? Ні, панове, ви або мовчки приймали все, лиш би грошей дали, або мали в планах конкретні вигоди конкретних осіб від такого різкого підвищення. Але чому за вашу безвідповідальність чи вашу жадібність знову платити має моя мама?

Коли, їдучи від мами, жду автобуса, то з боку газоконденсатного заводу кожні 15-20 хвилин на Київську трасу виїжджають сріблясті цистерни; я питала хлопців, які на заводі працюють, що то і куди; вони сказали, що то зріджений газ «їде до меншого Януковича». Десь краєм вуха чула, ніби той зріджений газ продається в Австрії на заправках. Панове владо! Невже не чесніше, не справедливіше буде, замість витягувати з кишень бабусь остання копійки, відібрати газовий бізнес у сімейства крадіїв і вбивць? Ви раніш кивали на неможливість заочно судити їх, тепер таке право вам дане – то де процес? Де повернені моїй мамі вкрадені в неї гроші, підприємства, надра? Ви боїтеся Януковича зачепити? Чи з нетерпінням чекаєте повернення? Де ваша совість?

А курс гривні? Коли він виріс у 5 разів, то реальна пенсія моєї мами поменшала в 5 разів, тоді як хтось у рази побагатшав. Їздять у дорогезних авто, в розкішному одязі, вважають себе елітою. Якби запропонувати такому піти й вирвати з рук моєї мами чотири п’ятих пенсії, він би обурився: «За кого ви мене маєте?!» Прямо, дивлячись у вічі, видрати з рук старенької її гроші, мабуть, не зміг би, посоромився б. А вирвати з рук кожної пенсіонерки України чотири п’ятих її пенсії, сидячи в кабінеті чи ресторані і не бачачи – це всього лиш «успішний бізнес»!

Де ваша совість? Хоча… може, й не посоромились би: багато хто з «еліти» починали багатіти з того, що, погрожуючи силою, відбирали гіркі гривні в бабусь із насінням чи солоними огірками на базарі. Так складалась і кріпла в Україні влада банди. Нині тільки «пахан» і найближчі «шестьорки» втекли, а банда майже в повному складі при посадах і при «бізнесі», котрий полягає в обкраданні моєї мами. І вашої. І міліонів інших.

Оце вам замість святкової промови. Панове депутати, міністри, бізнесмени й «бізнесмени», пане Президенте! У вас теж мама є! Майте совість!