Єдине до чого не можу звикнути тут – відсутність тиші. У наметі стабільно мінімум двоє розмовляють по телефону, плюс телевізор, розмови, радіо, музика з навушників у тих, хто поруч.

А ще дізнався, що померла Шеллі. Два дні ніхто не знав, де вона, аж поки не знайшли її мертвою під ліжком. Сумно від цього.

Холодно. Вода в душі не нагрівається. Земляний пил скрізь. Немов чорне борошно. Ноги забруднюються моментально.

Взяв із Києва паперову книгу. Бердяєв. Товста. Щоб помалу і надовго. В якийсь момент зрозумів, що белетристика в армії не читається. Було в нас у взводі три книги. Щось із Суворова, «Повернення» Ремарка і «Тарзан». Суворова читали офіцери, Тарзана вже скількись тижнів читає один боєць, а Ремарка аватари пустили на туалетний папір.

Я довгий час читав у телефоні, але зрозумів, що хочеться чогось живого. Бердяєв, «Сенс творчості».