Багато говорять про те, що Захід нібито втомився від України, шукає спільні точки дотику з російським президентом Володимиром Путіним і в принципі зайнятий іншими проблемами – Іран, біженці тощо, пише в своєму блозі на «Новому часі» філософ Євген Бистрицький.

Так, напередодні 70-ї сесії Генасамблеї ООН міністр закордонних справ РФ припустив, що під час візиту в Нью-Йорк Путін може зустрітися з президентом США Бараком Обамою. Мовляв, якщо Америка виявить таке бажання, то російський «президент розгляне його конструктивно».

Як на мене, такий хід в першу чергу був розрахований на внутрішнього споживача. Таким чином, вони хотіли показати, що в принципі ніякої ізоляції Росії немає. Американці витримали красиву паузу, і заявили, що ніякі зустрічі двох президентів не плануються. І це стало досить неприємним для російської дипломатії щиглем по лобі.

Облишмо емоції і подивімося на питання тверезо. Якщо послухати останні промови Обами, то очевидно, що він акцентує увагу на таких двох головних проблемах в світі, як Ісламська держава і Росія. Причому остання проблема в заяві американського президента пов'язана з анексією Криму і допомогою колаборантам на Донбасі. Це загальний підхід США і їх бачення ситуації у світі.

Також немає підстав говорити, що в процесі підписання ядерної угоди з Іраном стався якийсь обмін між США і Росією щодо Криму або пом'якшення оцінки дій Росії в східних регіонах України. На офіційному рівні я не бачу підстав говорити про якесь пом'якшення або зміну політики Сполучених Штатів щодо Росії. А останнє розширення санкцій – внесення в список нових російських компаній і громадян РФ – говорить про те, що нічого не змінилося. Навпаки, програма санкцій тільки розвивається. І так буде продовжуватися, поки не з'являться ознаки зміни політики Росії щодо кризи на Донбасі.

Часто про втому Заходу кажуть, припускаючи при цьому, що існує повна однорідність західних суспільств в оцінці ситуації в Україні. Але це дещо неправильно, оскільки на це питання можна дивитися з різних точок зору.

Існує рівень офіційних документів, договорів та розпоряджень, прийнятих на рівні державних інституцій. І тут ніякої втоми не може бути за визначенням, тому що подібні питання прописані в документах і політиків Євросоюзу, а також у рішеннях керівництва окремих країн. Ці документи передбачають таке: є санкції і є Мінські угоди; поки домовленості не будуть виконані, санкції будуть зберігатися.

Якщо говорити про скорочення кількості публікацій ЗМІ про українську кризу, порівняно з тією кількістю статей і заголовків, які були присвячені Україні під час анексії Криму і на початкових етапах війни в Донбасі, то це легко пояснити. Журналістика орієнтується на важливі події не тільки в Україні, але й у всьому світі.

Якщо ми розглянемо економічне співтовариство, то тут також немає причин для хвилювань. Компанії, що постраждали від введених Росією відповідних санкцій, вже знайшли інших покупців та інші ринки збуту своїх товарів. Тобто, сильного впливу санкції Росії на широкі верстви суспільства на Заході не мали.

Але є й інший вимір – політичний. Так, в Європі є право- і ліворадикальні партії, яким подобається політика Путіна. Вони вважають, що процес глобалізації потрібно зупинити, і розвиток глобального ринку не вбачають реальним прогресом. Вони піднімають на своїх прапорах образ Путіна як сильного політика, який закриває свою країну, щоб відстояти цінності так званого «русского мира». Проте представництво подібних сил на рівні офіційних європейських структур не є вирішальним.

Виходячи з вищевикладеного, я вважаю, що нам не варто перейматися журналістською втомою або зміщенням фокусу ЗМІ в бік інших світових питань. В критичні моменти Україна завжди представлена у світових медіа, й актуальні питання України завжди гідно ними висвітлюються. Наприклад, нещодавно країна звернула на себе увагу, домігшись списання частини зовнішнього боргу. Це було сприйнято на Заході в позитивному ключі. Крім того, західні партнери України схвально поставилися до недавнього голосування щодо змін до Конституції в частині децентралізації.

Деякі політики в даному ракурсі кажуть про тиск на Україну і втрату суб'єктності, однак вони, очевидно, не зовсім розуміють поняття, якими оперують. Ще ніколи не було такого, щоб люди не залежали від тих умов, в яких вони живуть.

Нарешті зазначу, що повністю призупинити контакти і переговори між такими країнами, як Сполучені Штати і Росія, або Європейський союз і Росія неможливо. І не тому, що хтось хоче їх розвивати, а тому що між ними складні військово-геополітичні відносини. Вони залежать один від одного.