Здається, що рота, а тим більше взвод, за чотири місяці перетворилися на старе подружжя, чиє життя з'їли алкоголізм, хронічні хвороби і побут.

Бог і політика. Ці речі, за моїми спостереженнями, найменш принципові в армії. На війні - тим паче. Якщо з богом все зрозуміло (наше суспільство (здорове суспільство) не обтяжене релігійними комплексами), то політика - річ більш індивідуальна. Як не дивно. Ну, це як сексуальність або її відсутність. Про політику, звісно, говорять (про бога, власне, теж), але не сперечаються через неї. Можуть здорово обісрати того чи іншого медійного партійця, поміркувати вголос про глобальні геополітичні рухи, але на просторовій риториці все закінчується. Сперечатися ніхто не лізе. Майже як з богом. Почувши фразу "боже помагай", не будеш же кричати, що його немає, а якщо і є, то лише такий, яким уявляєш його саме ти.

Моє найближче оточення, тобто мої вже друзі, мають настільки різні політичні переконання, що об'єднати нас змогла б лише армія. Армія нас і об'єднала.

Розмови про політику легко змістити у інше русло. Наприклад, почати говорити про секс. З цим теж все індивідуально, і ніхто зі своїм уставом до твого монастиря не полізе. Бог, політика і секс. В принципі, за інші речі можна і повоювати. Уподобання в їжі, якісь моральні принципи, життєві орієнтири.

В армії кажуть: твого тут немає нічого, окрім бруду під нігтями та двох смужок на трусах. Всі твої релігійні чи політичні переконання мають залишитися глибоко на гражданці. Якщо хочеш, давай поговоримо про зброю. Або розкажи мені, як сильно ти сумуєш за дружиною. Але не вішай мені про бога чи про політику. В крайньому випадку, можемо про секс.

До нас приїздили волонтери від однієї сердечної партії. Роздавали газети та політичні листівки. Десь з мішок. Здається, жоден солдат і слова не сказав ні про партію, ні про її лідерку. Але газети на розпалку буржуйок просили всі.

До нас приїжджав капелан. Він підходив і тихо говорив: "Якщо хочеш - поспілкуємося, якщо ні - не звертай на мене уваги і бережи тебе боже. Я тут не для того, аби нав'язувати те, що тобі зараз не потрібно. І не ховай сигарету, мені байдуже".

Проститутки до нас не приїжджали, але якщо є бажання - у місті їх достатньо. Ні? Ну, ти знаєш на яких кущах ще не опало листя. 

Найпринциповіші речі - побут і безпека. Побут - ясно. Як в будь-якому закритому колективі. Взяв і не поклав на місце. Всі працюють, ти - відпочиваєш. Поїв і не помив. Не помився сам. Безпека - куди серйозніше. Заснув на посту. Там же і напився. Почав чистити зброю і не розрядив її, розряджав, але забув зняти магазин. Вронив ВОГа товаришу на голову. Подібне пробачається, але можна почути про себе багато нового. Можна отримати по зубах. Можна залишитися на якийсь час без зброї.

І єдина принципова річ, яку навряд чи пробачать бійці своєму товаришу - крисятництво. За п'ять місяців служби в мене жодного разу нічого не вкрали. Взагалі. Хоча я завжди все залишав відкритим і доступним. Краще вже почати грузити богом, політикою і сексом, ніж дозволити собі щось вкрасти в товариша. Це моральна смерть і забуття тебе як особистості. Це край.

На передовій усе загострюється. Конфлікти - теж. Люди спалахують, немов всохла амброзія. Все, що було приховане, полізло назовні, наче наповнювач з армійських бушлатів. Все менше розмов про бога і політику. Все більше побутових питань. Секс став поняттям глибоко індивідуальним, наче зубна щітка чи кульковий дезодорант.

Минуло лише п'ять місяців. Чотири з них - ми разом. Дехто підтягнувся пізніше. Але здається, що рота, а тим більше взвод, перетворилися на старе подружжя, чиє життя з'їли алкоголізм, хронічні хвороби і побут. Немає з ким поговорити ні про політику, ні про бога. Секс? Про це і поговоримо.