Місцеві вибори 2015 проходять на тлі чималого реального посилення громадських структур в Україні при неспроможності центральної влади якось закріпити в Конституції це посилення.

25-го жовтня 2015-го року відбудуться вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів.

Інтрига виборів полягає в наступному - Президент та парламентські партії хочуть посилити свою владу на місцевому рівні, водночас в своїй більшості не будучи прихильниками децентралізації.

Українська громада зацікавлена саме в реальній децентралізації, яку водночас не підтримує центральна влада. При цьому громада зацікавлена в продовженні люстрації кадрів старого режиму та приході нових політиків і партій від активних громадян на місцевому рівні.

Саме тому найкращий підхід на цих виборах для української громади - здивувати центральну владу своїм вибором і зіграти свою гру, спрямовану на реальну децентралізацію.

Українська громада досягала найбільших результатів саме тоді, коли не погоджувалася на гру, що пропонувалася центральною владою, ламала цю гру і пропонувала гру свою.

Де можна поламати гру централізаторському підходу центральній владі на цих виборах?

Щоб зрозуміти це, потрібно уважно подивитися на фаворитів передвиборчих перегонів - партію БПП і її ставлеників на мерських позиціях у різних містах України.

Голосуючи за президентських кандидатів, ми посилюємо імовірність диктатури центральної влади, загроза якої була продемонстрована спробою розробки Президентом та прийняття в першому читанні більшістю Парламенту Конституції, яка не містить реальної децентралізації.

Саме це потрібно змінити - не дати владі, яка є принциповим противником посилення місцевого самоврядування, закріпитися на місцевому рівні. В цьому розумінні має сенс голосувати не за президентських кандидатів, бо це була саме його гра. Інші парламентські партії, окрім БПП, НФ та так званої опозиції, не підтримують фіктивну децентралізацію.

Отже перший сценарій поведінки української громади на виборах - насичення місцевої влади тими людьми, які не посилаються на авторитет Президента, які самостійно пропонують свої програми, свої ідеї, свої інновації для місцевого рівня.

Так само потрібно уникати і іншої крайності - підтримки так званої опозиції до центральної влади. Це несправжня опозиція. Це політики, що довели країну до нинішньої ситуації. Це політики, які підтримують фіктивну децентралізацію.

Отже другий сценарій поведінки української громади на виборах - зменшення підтримки опозиції по всій території України.

Крім того, українська громада може продемонструвати ще один потужний сценарій.

З теорії імовірності відомо, що коли у нас є три альтернативи і дві можливості вибору, то після першого вибору збільшення імовірності вибору успішної альтернативи відбувається лише тоді, коли і другий вибір змінюється порівняно з першим.

Умовно кажучи, якщо з трьох альтернатив, рейтингованих за попереднім опитуванням А - 1 місце, Б - 2 місце, В - 3 місце, ви в першому турі робите вибір, який відкидає кандидата В і залишає лише кандидатів А і Б, то в другому турі більше голосів потрібно віддавати за кандидата Б. Тільки так можна хоч якось поламати гру тим, хто вже заздалегідь запрограмував вибір прогнозованого кандидата А.

Інакше кажучи, якщо в другий тур виходять два кандидати, один з яких фаворит центральної влади, то в другому турі потрібно підтримувати нефаворита.

Отже третій сценарій поведінки української громади на виборах - вибір мера, що не є фаворитом центральної влади.

В місті Києві третій сценарій здійснити дуже важко, оскільки два перших рейтингових місця займають люди, з якими центральна влада може доволі успішно домовитися. Все одно під час революції навіть така проста зміна керівника в місті Києві, з яким владі знову потрібно буде домовлятися, піде на користь громаді.

Під час революції будь-які зміни на користь, бо вони не дозволяють системі стабілізуватися і дають шанс на продовження змін.

Будь-яка стабілізація до того, як головні цілі революції не досягнені, веде до згортання завоювань.

Ми ще не заслуговуємо стабільності. Здобуте перемир'я на Донбасі це не мир і не кінець революції. Це можливість продовжити революцію.

А продовження революції це означає продовження люстрації, деолігархізації, боротьби з корупцією і процесу посилення реальної децентралізації.