Учора, 10 листопада, відійшов один з найбільших мислителів сучасності Андре Ґлюксман (André Glucksmann, 1937 – 2015). Не пишу "філософів", бо цього визначення для його постаті не достатньо. Він і бунтар (активний учасник студентської революції 1968 року в Парижі, і правозахисник – виступив на захист Ічкерії, яку "зачищала" Росія. Нелегально через гори проник до Ічкерії, жив там, щоб особисто побачити, що таке геноцид по-російськи.

Його родина походить із Буковини. Військові завії двох світових війн занесли її до Франції. Однак пам'ять про Україну, не дивлячись на світову славу філософа, все ж зберігалася.

Вперше я зустрівся та зміг хоч трохи порозмовляти з ним на початку 1990-х у помешканні блискучого перекладача другого генія з Буковини Пауля Целана – в Марка Білорусця.

Зліва направо – Оксана Пахльовська, Андре Ґлюксман, Тарас Возняк

А остання зустріч, вона на цім фото, у нього вдома в Парижі у червні цього року. Коли ми – Галя Акерман, Оксана Пахльовська і я – підходили до будинку, то назустріч поспішав син Андре Ґлюксмана Рафаель з валізою. На запитання, куди він поспішає, звично відповів – як куди, до Києва, бо ж моя дружина працює на Україну. Йшлося про Еку Згуладзе.

Не дивно, що першою реакцією путінських ботів була звіряча радість.

А нам залишається пам'ять про відважну і мудру людину. І не тільки тому, що мала серце до України і, як він сказав, "ми віддали своїх дітей Україні, що більшого можемо зробити". А тому, що просто любив людей.