У нас що відбулося два роки тому? Революція гідності. Гідності! А не вигідного профіту, не покращення вже сьогодні, не загальної ситості, не "долара по 8", не дешевих тарифів. Тому що якась частина суспільства тоді зрозуміла, що без цієї самої Гідності, все вищевказане спочатку втрачає сенс, а потім зникає невідворотньо. І тому коли в Кривому Розі протестують проти фальшування виборів на користь "годувальників" із гірничо-збагачувальних комбінатів – це також не про їжу, а про Гідність. Коли перекривають електрику в Крим – це не про збалансування енергосистеми, а про Гідність. Врешті, про ту саму Гідність мова йшла і тоді, коли військові та добровольці чинили опір російському вторгненню, чудово усвідомлюючи власне слабке забезпечення для цієї війни, порівняно з ворогом.

І це найголовніше, що сталося за ці два роки, – територія Гідності значно виросла, в порівнянні з тими кількома сотнями квадратних метрів, які займав Майдан, розповсюдилася на всю країну.

Тож суспільству загалом стає поступово зрозумілим, що дійсно важливо, а що симулякр. Що "верховенство права" – не те ж саме, що "дотримання законості". Бо "право" це також про Гідність, і ще про Справедливість. А "закон" лише про те, як зручно працювати якимось держінститутам, і якщо ці держінститути не гідні, то закон може бути несправедливим або нікчемним. Що "економічна доцільність" – зовсім не тотожна діям, які сприяють добробутові й економічному розвиткові. А "припинення війни" може й не означати "перемогу". І тепер вже не кілька сотен тисяч на Майдані, а кілька мільйонів громадян повинні вирішувати, чи їх людська Гідність варта зусиль і жертв, чи треба її засунути подалі, бо мати самоповагу дорого і марудно.