Учора я разом з Міністрами юстиції Естонії, Латвії, Литви та Польщі підписав Декларацію щодо 75-річчя масових депортацій у червні 1941.

Наші народи найбільше постраждали під час розподілу територій після початку Другої Світової війни. Відомий американський історик Тімоті Снайдер назвав їх "криваві землі", адже в 30-40-х роках XX століття на цих землях Радянським Союзом та нацистською Німеччиною було замордовано біля 14 мільйонів людей. Жоден з них не був солдатом. Більшість з них були літніми людьми, жінками та дітьми, які не мали зброї. Ця страшна цифра складається із жертв Голодомору в Україні, Голокосту євреїв, масових розстрілів противників комунізації та колективізації, а також постраждалих від масових депортацій в Сибір та Середню Азію.

Депортації 1939-1941 на новоотриманих землях здійснювали разом Радянський Союз та Німеччина, коли вони ще були союзниками. Всього у 1939-1941 роках на західних землях України було проведено чотири масові депортації (у лютому, квітні-травні, червні-липні 1940 і травні-червні 1941), жертвами яких стали понад 200 тисяч осіб (українців, поляків, євреїв).

Тисячі безневинних чоловіків, жінок і дітей були зібрані у визначених місцях, кинуті в переповнені вантажні вагони, що призначалися для перевезення худоби, і вивезені в невідомому напрямку. Їхні домівки, господарство, домашнє начиння залишалися новим "господарям", які мали бути більш лояльними до радянської влади.

Багато немовлят, дітей, людей похилого віку гинули в дорозі до Сибіру й інших віддалених куточків Радянського Союзу через непридатні для життя умови транспортування. Ще частина депортованих помирали з голоду в перші місяці життя на нових місцях.

Метою комуністичного Радянського Союзу було не тільки анексувати нові території, знищити суверенні демократичні країни, але і перемішати народи, знищити волю до боротьби за державність.

Виселення з новоприєднаної до СРСР території Західної України відбувалися в рамках кампанії радянської влади, що офіційно називалася "очищенням" території від "антирадянських, кримінальних і соціально небезпечних елементів" і членів їх родин.

Перші депортації українців розпочалися в 1939 році невдовзі після поділу Польщі нацистською Німеччиною і комуністичним СРСР в ході "облаштування нового західного кордону" СРСР. Як стверджують історики, виселення нагадувало бойову операцію прикордонних військ, що здійснювалася під керівництвом партійних і радянських органів.

Найбільш жорстокою була депортація кримськотатарського народу 1944, яка призвела до загибелі ледь не чверті всього народу і мала ознаки геноциду.

Депортації та інші злочини комуністичного режиму не є справою минулих часів, це те, про що кожен із нас має пам'ятати тепер аби не допустити нових порушень громадянських свобод і повторення подібних трагедій у майбутньому.

Ми не повинні забувати про своє минуле, щоб знайти порозуміння та примирення у майбутньому. Саме тому в рамках декомунізації ми повністю відкрили архіви та відмовилися від шанування нав'язаних нам символів та людей, відповідальних за насадження комуністичного режиму та знищення українського народу.