Над процесом критики влади і над маніпуляціями навколо цього висить питання – чи рухається Україна у правильному напрямку?

Тобто в результаті дискусій різних активних громадських та політичних сил всі їх учасники визнають – якийсь рух в Україні є. Але от чи у правильному напрямку цей рух?

Вперше в історії незалежної України українські коміки "Вечірній квартал" своїм закордонним виступом викликали фурор... на батьківщині. Вони дозволили собі покритикувати те, про що і так всі знають, – зростання боргових зобов'язань держави.

Читайте також: "Пропонували робити все, що завгодно". Цуценяча готовність "95 кварталу"

Ситуація з кредитами для держави має вигляд "соціальної наркоманії" – Україна дійсно "сіла на голку" постійного кредитування.

Справа дійшла до того, що президент України публічно молиться за кредит МВФ. І небагато хто з правлячого класу усвідомлює скандальну ганебність і комічність цього ритуалу. Тобто виходить так, що виступ Зеленського в Юрмалі скандальний і неприйнятний, а публічна молитва Президента за кредити не є скандальною і прийнятна. Так влаштоване мислення нашого нікчемного правлячого класу.

Читайте також: Міжвідомчі війни – ідеться не просто про саботаж чиновників

Факти дійсного стану речей з державним боргом влада спробувала приховати. Всередині широкомасштабної владної кампанії чорного піару "мочи популістів" почалися публічні маніпуляції щодо нібито зменшення зовнішніх боргів України, які були викриті на сторінках "Економічної правди" в статті "За мотивами виступу Зеленського. Наскільки великими є борги України?"

Розгорнуті кампанії владного чорного піару проти так званих популістів викликали широку громадську дискусію на тему – чи можна вважати, що популізм є принциповою проблемою для України. Водночас висновки підсумовуючої цю дискусію статті Олексія Роговика та Ірини Семеген "Чи можна діагностувати тотальне "отруєння" України популізмом?" в самому своєму засновку помилкові.

Ніякого "отруєння" популізмом взагалі не існує, бо це неправильно сформульована проблема – не існує "отруєння" речей флогістоном чи "отруєння" світу ефіром. Так само, як булгаковський професор Преображенський стверджував, що розруха не субстанціональна, бо розруха не в туалетах, а в головах.

Популізм є наслідком не якогось особливого процесу розповсюдження популізму, а наслідком відсутності в суспільстві складних уявлень про складні процеси в країні і в світі. І єдиним винуватцем такого стану речей є правлячий клас і зокрема влада як реально приймаюча рішення частина правлячого класу.

Критикувати потрібно не популізм – критикувати потрібно відсутність функціональної роботи правлячого класу України: створення позитивної перспективи.

Популізм це спрощена і моралізаторська реакція суспільства на відсутність створюваного владою складного розуміння складних негативних процесів за відсутності інноваційних підходів влади, які породжували б позитивну перспективу виходу з негативних процесів.

Але це не отруєння суспільства, як вважають деякі експерти. Простотою можна отруїтися лише в двох випадках: 1) коли ніхто публічно не пропонує складного бачення; 2) коли таке пропоноване небагатьма для небагатьох складне бачення публічно шельмується владною пропагандою у олігархічних ЗМІ.

Простоту сьогодні пропонує влада. Вимога до критиків влади пропонувати складне бачення – це даремна вимога. Бо складні рішення, якщо їх пропонують критики влади, будуть завжди "не на часі", "не вирішують проблем", "не забезпечені ресурсами" і т. д. і т. п.

"Мінський процес" здачі суверенітету і частин територій України в обмін за мир і можливість заробляти на війні владі та олігархам – це проста схема.

Прийняття продиктованих ЄС законів для отримання "безвізу" – це проста схема.

Прийняття продиктованих ЄС урядових рішень для подальшого отримання кредитів від МВФ – це проста схема.

Саботаж реформ на тлі розмов про їх продовження, як це робить нинішній уряд, – це проста схема.

Чого не вистачає в цих простих схемах для виробництва правлячим класом позитивної перспективи і відтак збільшення довіри до влади?

Не вистачає СТРАТЕГІЙ та ІННОВАЦІЙ.

Говорити вже два роки поспіль про те, що "Мінський процес не має альтернативи" це означає заводити ситуацію у глухий кут, не пропонуючи жодних військових, правових, дипломатичних інновацій.

Приймати продиктовані ЄС закони і не відважитися на бодай якусь свою законодавчу інновацію це означає не бажати насправді розвитку країні, а робити тільки те, що не робити неможливо.

Вибірково приймати в уряді продиктовані ЄС рішення, тобто здебільшого ті, які вигідні олігархам чи ніяк їм не заважають, це означає погіршувати економіку в своїй країні без будь-яких економічних інновацій хоч якось, хоч десь.

Продовжувати брати кредити МВФ в той час, коли в офшорах лежить декілька річних бюджетів, та ще й не сприймати критики цих фактів, це просто плювати на залишки довіри української громади.

Саботувати реформи зі звичними відмовками "у нас війна та популісти" це означає плювати в саму душу української громади.

Ну добре, скажуть читачі, це все публічна полеміка – можна доводити це, можна доводити протилежне.

Критики влади говорять – Україна рухається в неправильному напрямку, і винувата в цьому виконавча влада (президент та уряд), а влада говорить – Україна рухається у правильному напрямку, а всі проблеми через війну та популістів.

Подивімося на соціологічні дослідження КМІС за травень 2016-го року – 68,6% опитаних вважають, що Україна рухається в неправильному напрямку. Якщо ж порівняти ці останні дослідження з результатами досліджень за попередні роки, які свого часу представляла Ірина Бекешкіна, то побачимо, що уявлення про те, що Україна рухається в неправильному напрямку, мали: в 2013-му – 52%, 2014-му – 58%, в 2015-му – 60%.

Тобто ми маємо досі неподолану негативну динаміку погіршення сприйняття українською громадою перспектив власної держави-країни.

Незалежно від того, що відбулася Революція гідності, українська громада не стала краще сприймати перспективу. Про що це свідчить?

Це узагальнена реакція, здебільшого популістична, на невірні дії влади після Революції гідності.

Що би могло створити позитивну перспективу в Україні?

Три речі – стратегування, інновації, моральна справедливість. Самі ці три речі породжують позитивну перспективу.

Самого по собі якогось документу з назвою "Стратегія на такі-то роки" недостатньо. Потрібен процес стратегування – наявність обговореної у вузькому колі експертів стратегії, публічне розголошення основних очікуваних аспектів цієї стратегії громадськості, чітко помітний процес впровадження цієї стратегії, періодична критична експертна оцінка результатів такого впровадження, періодична рефлексія критики з боку суспільства, періодична корекція стратегії, якщо це потрібно за результатами експертної оцінки та критики громади.

Самих по собі реформ за західними зразками недостатньо, бо громада сприймає це так – "А що буде, як позитивні зовнішні зразки закінчаться? Ми знову опинимося в болоті застою і дерибану?" Щоб суспільна довіра з'явилася, потрібні не реформи, а інновації. Причому потрібна відкритість до періодичних інновацій державної системи як її основна якість. Державна система має сприймати різні – організаційні та управлінські, економічні, політичні та культурні – інновації. Причому вона має сприймати такі інновації не лише одразу після революції, а і надалі. Інакше – кінець Україні.

Ну і нарешті, моральна справедливість. Це ще один важливий критерій, який має доволі прості критерії: 1) покарання вбивць громадян Майдану; 2) повернення вкрадених злочинною владою Кривавого Президента фінансових та матеріальних активів для публічного використання; 3) послідовна люстрація виконавчої та судової гілок влади, довершення парламентської люстрації (позбавлення від представників злочинної "Партії регіонів"); 4) деолігархізація та націоналізація ганебної власності.

Якщо стратегування, інновацій на моральної справедливості в суспільстві немає, то популізм завжди буде спрощеною реакцією громади та тих політичних сил, які стають на позицію громади, на нестратегічний стихійний рух державної влади. Популізм як сприйняття та оцінка ситуації в країні можна означити так – "щось не те відбувається" чи "щось не туди ми йдемо".

Ми можемо ще скільки завгодно дискутувати про популістів, але правильний напрямок руху держави є тільки той, який не критикує популізм, а здійснює вищеозначені процеси складного розуміння складної ситуації і складного вирішення складних проблем в цій складній ситуації.

Досі і все ще Україна рухається в невірному напрямку. Якщо влада хоче довести протилежне, нехай покаже це в несфальсифікованій соціології. І жодним чином - маніпуляціями, чорним піаром чи забалакуванням - владі не вдасться цей факт спростувати.

Парламентські та президентські вибори невідворотні, якщо ми хочемо зберегти Україну.