Рік тому на телеекранах Норвегії презентували серіал, перший епізод котрого зібрав нечувану аудиторію, яка стала рекордною для цієї країни - 53% населення. Це - політичний трилер "Окуповані"/ "Okkupert" від Ю Несбьо. Чому ж півкраїни дивилися цю історію, затамувавши подих? Річ у тім, що розповідає вона про гібридну окупацію та гібридну війну, яку розв'язала Росія в Норвегії. Всі події вигадані, але настільки актуальні, що половина норвежців збиралися перед екранами проти ночі протягом 10 вечорів, аби дізнатися, чи буде вільною Норвегія і що потрібно для цього робити. Месіджи фільму настільки близькі українцям, що наші воїни, котрі захищають свій край від російських окупантів на Сході країни, із зацікавленістю переглядають фільм і виокремлюють уроки боротьби з гібридною окупацією Росії. А таких уроків декілька.

Про що ж розповідає серіал "Окуповані"? Події відбуваються в недалекому майбутньому. У Норвегії після кліматичних катаклізмів вирішують відмовитися від видобутку нафти та газу на користь екологічно чистого палива. Росія з благословення Євросоюзу вимагає поновлення видобутку: ЄС потрібні енергоносії, Росія ж переймається через пропагування нового палива, котре може витіснити нафту та газ з ринків і позбавити РФ "нафтової голки" та важелів впливу. Норвезька влада виявляє нерішучість і м'якість; боячись повномасштабної війни, норвежці погоджуються на гібридну окупацію своєї країни Росією. Поступово назріває рух спротиву, організовується підпілля, котре протидіє окупації всіма можливими методами - від проведення акції протесту до вбивства російського генерала та викрадення російського посла.

Читайте також: Норвегия - северный щит цивилизованного мира

Під час перегляду український глядач впізнає кремлівські методи та сценарії: озброєні "зелених чоловічків", котрі беруть під свій контроль установи, побрязкування зброєю на кордоні під час т.зв. "військових навчань", проведення референдуму з потрібним для Росії акцентом, вбивство своїх громадян заради здійснення політичних планів, маскування своїх провокацій під дії руху опору задля дискредитації, вербування колаборантів. Все це вельми нагадує наше сьогодення. Однак, попри те, що на екрани "Окуповані" вийшли наприкінці 2015-го року, задум серіалу виник ще 2008-го. Втім, 2008-го року відбулася російська інтервенція в Грузію - Абхазію та Південну Осетію - тож невдивовижу, що історія фільму визрівала відтоді.

І українці добре впізнають свої реалії в усіх зображуваних героях: окупантах, котрими рухає жага; безхребетному Заходу, який не протистоїть свавіллю, а навпаки - розбурхує його і лишень вирішує свої власні проблеми; аморфній безсилій владі, яка боїться протистояти агресії і просто здає свою країну окупанту; колаборантах, котрі підтримують окупанта і переходять на його бік; байдужих до долі країни недо-громадянах, котрі за гроші ладні цілувати чоботи окупантів; революціонерах-радикалах, яким нема чого втрачати, крім своєї Батьківщини; силових структурах, котрі вистежують революціонерів як злочинців.

Червоною ниткою у всьому серіалі проходить усвідомлення: захищати свою країну тобі доведеться самотужки - партнери не прийдуть на допомогу. В авторів серіалу немає жодних сумнівів: у разі вторгнення Росії, з котрою у Норвегії дві сотні кілометрів кордону, ні Європейський Союз, ні США не стануть опорою і надійними союзниками - вони ладні пожертвувати чужою територією задля власної безпеки. Що є робити невеликій державі, армія котрої складає лише маленьку частку від російської, тим більше за умов гібридної війни і гібридної окупації? Лишень використовувати всі можливості і всіх ідейних борців, організовано йти у підпілля та чинити збройний опір без огляду на букву закону, створювати мережу осередків боротьби і вибудовувати план дій, долучати до своїх лав стратегів та армійців, кожного громадянина, який фінансами, інформацією, ресурсами у потрібну мить долучиться до боротьби.

Читайте также: Die Welt: Путин ведет гибридную войну против Запада

Які ж уроки отримуємо? Те, що слабкий і нажаханий Захід не подасть руки, запорпається в пісок, буцім страус, і потрібно розраховувати лише на себе. Те, що нерішучість, поступливість і м'якість політиків, які бояться масштабної війни, все одно призводять до війни дещо згодом, але тоді доведеться відвойовувати більшу територію. Те, що за крайнього відчаю вже жодними засобами боротьби не варто гребувати і створювати дієве підпілля, не панькатися зі зрадниками і ворогами. Те, що лояльність до ворога знайде тебе бумерангом, одарувавши особистим горем від підтримуваних тобою ж ворогів. Те, що нема більшого зла за потурання злу і конформізм в умовах зла. Бо ж, як відомо, найгарячіше місце в пеклі залишене для тих, хто за часів найбільших переломів зберігав нейтралітет.