Маємо ситуацію, яка вже нагадує 30-ті роки ХХ ст., коли іноземці, попри мовчанку багатьох зтероризованих українців, відстоювали Софію Київську

На що варто сподіватися суспільству, котре не розуміє в більшості своїй елементарну річ - байдужість до великих пам'яток історії, до вічних шедеврів культури є вироком майбутньому. Не чиємось іншому, а нашому ж таки майбутньому! Бо небезпечно забувати слова одного з великих: «Дикість, невігластво й варварство зневажають минуле, плазуючи лише перед теперішнім». Ці слова Пушкіна, написані ще тоді, коли він не став імперцем, звернені прямо до нас...

Багато разів «День» писав про неприпустимість перетворення ближніх підступів до священної до нації Софії Київської - на шашлично - базарний «вертеп» (брутальне порушення будь-яких правил й норм містобудування поблизу святині - то вже тема особлива). Чи чують нас? Навіть на тлі ерозії геть усіх моральних і ціннісних норм, без яких суспільство деградує, навіть знаючи, як далеко вже зайшло цинічне: «Ну то й що, що тут - Софія Київська?! А я саме тут жерти хочу!» - навіть знаючи все це, не можна стиха, розчаровано зітхати та холодно знизувати плечима. Зрештою, що, «пересічним» киянам «по барабану» Софія, та й уся наша тисячолітня історія й національна ідентичність заразом?! Іноді здається, що Софія потрібніша світовій культурній спільноті (ЮНЕСКО, зокрема), аніж нашим дикунам! Успішно деградуємо до рівня найвідсталіших країн «третього світу»?

Читайте также: Совковий армагендон: що могло бути на Михайлівській площі в Києві

Між іншим, коли у 1934-1935 р. р. (після перенесення до Києва столиці УРСР) більшовицька влада дійшла висновку, що Свята Софія є «релігійним та контрреволюційним пережитком», «не становить особливої цінності» й заважає побудові центру «нового соціалістичного Києва», то на захист нашої святині стали не лише визначні українські архітектори (багатьом з яких це коштувало у 1937 році життя!), але й такий всесвітньо відомий авторитет, як Нобелівський лауреат Ромен Роллан (недоречно йменувати його «корисним ідіотом» - рівень не той). Роллан у листі до Сталіна написав, що «ніхто, ні я, ні Ви, ні навіть цілий народ немає права виносити смертний вирок Собору великих володарів Русі, який простояв 900 років. Нам це не пробачать». Його почули, і Софія була врятована. Чи чують зараз голоси Ромена Роллана, митрополита Василя Липківського, архітектора Миколи Макаренка та інших подвижників духу?