Шановні читачі, до вашої уваги – традиційна добірка найцікавішого зі світу блогосфери за сьогодні, 25 травня

Хто винен у тому, що податківців-клименківців звільнили з-під варти

Я не є прихильником ні Юрія Луценка, ні Арсена Авакова. Навіть більше – класичний грантоїд та іноземний агент, а отже в їх картинці світу – опонент. Та все ж прошу не забувайти, що затриманих учора податківців-клименківців випускає нереформований Печерський суд у межах чинного законодавства. Питання радше до законодавців через гальмування судової реформи та відсутності антикорупційних судів, ніж до ГПУ та МВС. Принаймні поки що. І так, це складна справа, де дуже багато буде залежати від стратегії обвинувачення. Сподіваюся, в нього в рукаві не лише допомога Насірова.

Чому нам потрібен Музей монументальної пропаганди СРСР

Україна може запропонувати глибше розуміння тоталітарної пропаганди. 26 років, які потребували українці, щоб завершити декомунізацію публічного простору, засвідчили: незасуджене зло може повернутися. Новітня історія України, на жаль, стала ілюстрацією вислову Вацлава Гавела "Якщо людина живе в оточені тоталітарної пропаганди і не помічає її, значить пропаганда досягнула своєї мети": українці звиклися із катами у топоніміці й отримали катів при владі. Тож Музей монументальної пропаганди СРСР у Києві продемонструє також і загрози неосмислення тоталітарної спадщини у, здавалося б, вільній країні.

Якої коаліції бракує Україні

Експертна спільнота майже повністю відірвана від основних соціальних груп, які можуть вимагати змін, – насамперед від бізнесу. Свого часу Фукуяма казав українцям: припиніть говорити про відсутність політичної волі, а говоріть, що ви не спромоглися побудувати достатньо сильну коаліцію за ту або іншу реформу. Сьогодні в суспільстві немає такої коаліції – ні за антикорупційний суд, ні за податкову реформу, ні за ринок землі, ні за реформу державного управління, ні за реформу охорони здоров'я. Тож не питайте, чому немає реформ. Відсутність попиту завжди породжує відсутність пропонування.

Дедлайнувато: від реченця до реченця

Навряд чи Арцибашев мав тут на увазі Шекспіра, але в "Королі Лірі" Ґлостер висловлюється значно витонченіше: "Для богів те саме ми, що мухи для хлоп'ят: вони нас для розваги убивають". Зрозуміло, що трагізм межі людського життя й небуття окреслює саме знання про те, що ми смертні (Осип Мандельштам: "Якби не смерть, то ніколи я не дізнався б, що живу") – оце і є той фінальний дедлайн. Хоча чого це ми користуємося тією клятою іноземщиною, коли маємо гарний український відповідник: реченець? Це ж про нього чудово сказав Василь Стус: "Як став – то вплав, як брід - то вслід, як мур – то хоч нурця, пройдімо лабіринтом бід до свого реченця..."

Чому важливий мовний закон

Мовний закон – це дійсно перемога на інформаційному фронті. Адже російська гібридна війна почалася з інформації, з цинічної брехні Кремля, з маніпулятивних технологій щодо "руского міра" та "слов'янського братерства". Відтепер завдання Росії щодо маніпуляцій із громадською думкою українців буде ускладнено в рази. І це важливо для побудови подальшої ефективної інформаційної стратегії України. Третій фактор – мовний закон завдає удару по телеканалам олігархів, орієнтованих на Росію. Мова йде про "Інтер", ТРК "Україна" та цілу низку інших каналів. 

Від чого насправді залежить персональна свобода в інтернеті

Не варто підміняти власне бажання когось або щось зайвий раз копнути власним же ж кретинізмом, замаскованим під нев'ї*енне бажання свободи-для-когось. І навпаки теж не варто. Ви просто зайвий раз там собі потіштеся, що на ваші нові батьківщини ніхто не нападає, ніхто не ї*е вам роками мозок своєю любов'ю і пропагандою, ніхто не перетворює ваш завтрашній день на вічний день Х. Наша свобода-від – це наше право так само, як і наша свобода-для. І прийміть уже нарешті як даність: персональна свобода в інтернеті залежить не від законів і указів, а від міри персональної рукожопості. Попіл Ex.ua стукає в моє серце.

Прибрати Ліннея: як "принц ботаніків" і "другий Адам" виявився "сексистом"

Поважна комісія у складі двох істориків, політолога і гендерного соціолога вирішили, що Карлові Ліннею (1707 – 1778) не місце в народній пам'яті, бо він, виявляється, був сексистом. Ботани, дізнавшись про це, почали хапати ротом повітря і з'ясовувати, що ж такого Лінней накроїв. Є така американська феміністка, гендерна дослідниця – Лонда Шібінгер. Ще в 1990-х працювала над дослідженням сексистських поглядів Ліннея та дійшла висновку, що той нахабно скористався наукою, аби просунути й зацементувати сексизм на сторіччя вперед і надати жінці другорядної ролі. Аргументи? Будь ласка.