Увага західних лідерів – це однозначний позитив для України, однак подвійний підхід щодо Росії в Заходу досі не зник.

Останній тиждень, коли до Києва завітали генсек НАТО Єнс Столтенберг, генсек ООН Антоніу Гутерреш, держсекретар США Рекс Тіллерсон, засвідчив, наскільки Захід хоче допомагати Україні в здійсненні реформ. Захід визнає потяг України до демократичного світу, до вступу до НАТО і ЄС, а отже, він зацікавлений у її підтримці.

Інший інтерес Заходу пов'язаний з конфліктом на сході України, в якому бере участь Росія. Західні політики погоджуються на тому, що подолати його необхідно за допомогою Мінських домовленостей, потрібно виконати завдання-мінімум – припинити бойові дії, тому, звісно, треба проводити переговори.

Кожен із візитів західних високопосадовців до України має свою логіку. Якщо ми говоримо про візит Тіллерсона, то тут три ключових моменти. По-перше, це наслідок візиту президента Порошенка до Вашингтона. Ми вже бачимо, як двосторонні зв'язки між Україною і США посилюються за нової адміністрації. Варто не забувати і про те, що незабаром свої візити до України здійснять також міністри енергетики і оборони США.

Читайте також: ЄС остаточно ратифікував Угоду про асоціацію з Україною

Другий важливий момент – візит відбувся після зустрічі Трампа з Путіним. Це підтвердження того, що американська сторона у дусі партнерських взаємин з Україною відразу готова була проінформувати її про те, як обговорювалося українське питання на зустрічі Трампа з Путіним. Певно, американці також хотіли знати реакцію Порошенка на заяви чи звинувачення Путіна.

Візит Тіллерсона – це прояв човникової місії і намагання американців брати активну участь в переговорному процесі щодо миру на Донбасі. Тут слід згадати й призначення спецпредставника для таких переговорів – Курта Волкера. Поява Волкера на переговорному полі – однозначно позитивна новина для України, якщо врахувати його досвід і позицію. Спецпредставник може стати для України більш вдалим переговорником, ніж Вікторія Нуланд, яка свого часу загралася з помічником Путіна – Владиславом Сурковим.

В цьому сенсі також дуже важлива заява Тіллерсона про те, що саме Росія має зробити перший крок у примиренні. З боку нинішньої американської адміністрації – це серйозна заява. Вона означає, що Путіну не вдалося переконати Трампа і Тіллерсона на зустрічі в Гамбурзі в тому, що "в усьому винна Україна". А отже, американці усвідомлюють, хто є головною рушійною силою військових дій на Донбасі.

Третій важливий момент – власне візит держсекретаря США і зустрічі, які відбулися в Києві, засвідчили, що американців в Україні цікавить не тільки конфлікт на Донбасі. Штати також зосереджені на перетвореннях в Україні, реформах і боротьбі з корупцією.

Читайте також: Президент перебуває в ситуації абсолютного цейтноту, – політолог

Інший приклад – візит генсека НАТО. Він відображає вже системний характер відносин між Україною і НАТО, а це новий рівень. Приїзд Столтенберга мав формальний привід – 20 років від дня підписання Хартії про особливе партнерство. Однак, якщо говорити відверто, особливим партнерство між Україною і НАТО стало лише протягом останніх років.

Те, що минулого року була ухвалена низка програм співробітництва, те, що ці програми наразі активно реалізуються, і те, що Україна взяла курс на приведення своїх збройних сили у відповідність до стандартів НАТО, – це свідчення того, наскільки змінилися зовнішньополітичні пріоритети України. І головне, що НАТО її підтримує.

Візит генсека ООН – це також прояв уваги ключових міжнародних інститутів до України. Чому це так важливо? Тому що протягом останніх двох років багато хто в Україні почав говорити: "Усе, про нас забули. Ніхто про Україну не згадує, а якщо згадує, то лише про корупцію". Візити високопоставлених західних політиків дають нам знати про те, що ніхто про Україну не забув. Візит Гутерреша також означає, що внесок ООН у подолання наслідків конфліктів у Криму і на Донбасі досі був недостатнім і що ООН має активізувати свої зусилля для розв'язання соціальних і гуманітарних проблем у цьому регіоні.

До всього приїзд Гутерреша не був випадковим. Для того, щоб він відбувся, і президент Порошенко, і українська дипломатія доклали серйозних зусиль. Не усі, можливо, про це знають, але перша зустріч українського президента з Гутеррешем відбулася ще в січні у Давосі. Певне, вже тоді почали домовлятися про приїзд генсека до України 9 липня.

Дуже важливо, щоб ключові фігури міжнародних інституцій побували в Україні, на власні очі побачили нашу країну, зустрілися з нашими людьми і склали власне уявлення про них. Вимір особистого погляду дуже необхідний у дипломатії. Усі ці візити свідчать про якісну роботу українських дипломатів.

Якщо говорити про Росію, то не варто спішити із висновками про зміну ставлення Заходу до неї. Попри чисельні візити посадовців до України та їхні заяви на самітах, ставлення до Росії залишається подвійним. Є загальний тренд – засудження російської агресії проти України, невизнання анексії Криму, критика Росії за події на Донбасі, підтримка територіальної цілісності України і визнання Мінських угод як платформи для подолання конфлікту на сході України.

А з іншого боку – це прагматичний компроміс, який, зокрема, демонструє канцлер Німеччини Ангела Меркель і про який нещодавно заявив президент США Дональд Трамп. Приміром, він хоче сформувати конструктивні відносини з Путіним, особливо на Близькому Сході. Але загальний інтерес Заходу зосереджений не на стабільному мирі, а на припиненні вогню на Донбасі, хоча там ситуація навряд зміниться найближчим часом.

Зрештою, подвійні стандарти – це реальність, яку ми маємо визнавати.