Навіть e звичайних умовах сучасного світу навряд варто зверхньо ставитися до хоча б мінімальних навичок медичної та психологічної допомоги собі й тим, хто поруч. У країні, де три роки йде справжня війна, нехтувати цим – просто злочин, пише для "Тижня" Арсеній Сітніков

Коли ми п’ємо каву в центрі столиці, засмагаємо десь на пляжі в Одесі чи просто йдемо вулицею свого рідного міста – навряд багато з нас готові до надзвичайної ситуації, що, на жаль, зараз може статися з великою вірогідністю будь-де. Бо коли десь у країні говорить артилерія, думати, що на ніби мирній території не може пролунати вибух чи постріл може й хотілося б, але це аж занадто наївно. Адже прикладів просуванні війни вглиб країни в нас уже достатньо. Зараз у жодному разі  не йдеться про атмосферу страху, а про варіанти унеможливлення цього страху перед ворогом без шкоди для безпеки життя власного й тих, хто довкола.

Процес розуміння нашою країною (і тут ідеться як про владу, так і про населення) того, що на мирне та спокійне життя вже давно скоїли замах і що просто заплющити на це очі не є спасінням, аж занадто затягнувся. Ворог точно є, він точно діє і в нашому тилу, навіть найглибшому, а от нашої готовності до небезпеки, яку нам цей ворог готує кожного дня, в нас досі немає.

Читайте також: У центрі Києва вибухнув автомобіль. ФОТО, ВІДЕО

Наведу свіжий приклад: минулими вихідними на Хрещатику зібралася величезна кількість людей на святкуванні річниці Реформації та виступі Ніка Вуйчича. Чудова атмосфера свята, величезний натовп. Але ж під’їзд до місця проведення перекриває самотній патрульний "Пріус", а не бетонні блоки, а ось усередині дуже багато масивних конструкцій, що заважають вільному пересуванню великої кількості людей у разі небезпеки. Та головне – навряд чи хоча б декілька десятків із присутніх знають, що треба робити в разі теракту, тисняви чи іншої надзвичайної ситуації. Про базові знання надання першої медичної допомоги можна й не згадувати.

Сучасне українське суспільство, яке залюбки вдається до багатогодинних дискусій у соцмережах, не може виділити ресурсів і часу на опанування елементарних навичок, які рятуватимуть життя.  Ми можемо дозволити собі свята, радісне та цілком спокійне життя, але бути готовими до зовсім іншого розвитку подій – ні. Бо спокій має полягати не в тому, щоб “не нагнітати атмосферу”, а в тому, щоб абсолютно всі навіть у такому великому натовпі, як у неділю на Хрещатику, знали – що, коли та як робити в разі небезпеки.

Дуже показовою стала ДТП за участю сина нардепа Шуфрича, коли постраждалого справді врятувала перша медична допомога, яку йому надав випадковий свідок. Ним виявився син головного рабина України, у якого за плечима, звісно, служба в ізраїльській армії, а також поруч був спеціальний медичний рюкзак. Якби небезпека для життя була не в одної людина, а одразу цілого натовпу, впевнений, що саме людина з такою підготовкою мала б набагато більше шансів і вижити самому, і допомогти врятувати інших.

Можливо, для цього зобов’язувати всіх служити в армії, як в Ізраїлі, занадто різкий крок, а от імплементувати таку підготовку в цивільне життя вважаю цілком можливим. Для цього в школах на предметах охорони життєдіяльності мають розповідати не лише про правила дорожнього руху, а й відпрацьовувати на практиці правила евакуації та поведінки в натовпі. Дітки в населених пунктах на лінії фронту отримали такі навчитки на справжній війні: вони точно знають, як евакуйовуватися, спускатися в сховище та робити це без жодної паніки.

Навряд про правила такої поведінки знають їхні однолітки в інших містах і селах України хоч трохи більше, ніж три рядки в підручниках.  Хоча в мене в школі час від часу проводили навчальні евакуації, але, як мені здалося, головним завданням учителів було врятувати журнали, й вони ніби її виконували. Але ж наче всі взнають, що ворог працює проти нас не тільки на лінії фронту. То, можливо, вже час поставити це питання на серйознішому, державному, рівні – більшість населення країни, яка має війну на своїй території, повинна бути готовою до різних її проявів.

Читайте також: Син головного рабина України надав першу допомогу пішоходцеві, якого збив син Шуфрича

В університетах, коледжах, технікумах та училищах точно потрібен обов’язковий курс тактичної медицини на всіх спеціальностях і факультетах. У школах – тренінги з безпечної поведінки в суспільстві: від того, як поводитися серед великої кількості людей, до, наприклад, безпечного спілкування зі тваринами. Наголошую – професійні тренінги, а не просто лекція із записом тез у зошит!

Із дорослим населенням, можливо, складніше, але впевнений, якщо зробити правильну соціальну мотивацію та масові безкоштовні курси на вихідних, охочих не забракло би. Тим паче, що подібні навички рятують життя не тільки на війні: скільки б життів можливо було зберегти під час ДТП, нещасних випадків на воді чи природних катастроф, якби випадкові свідки не тільки хотіли, а й уміли рятувати.

Якщо зможемо максимально себе підготувати до будь-яких ситуацій, то будемо точно сильнішими та менш уразливими. Бо коли знаєш, як себе захистити, приємніше й каву пити, й мирне життя у своїй країні будувати.