Це була серйозна і, мабуть, найбільша в історії Каталонії спроба суверенізації, але вона не вдалася тут і тепер. Так сталося, перш за все, через зовнішньополітичні обставини: керівництво Каталонії розраховувало на підтримку їхніх дій та відсутність спротиву з боку Європейського Союзу. Але цей розрахунок не виправдався, що серйозно зупинило борців за незалежність Каталонії. Тобто зовнішньополітичне середовище виявилося несприятливим для появи нових держав у Європі та Євросоюзі, що суттєво зіграло проти каталонського сепаратизму та здобуття незалежності. І натомість це дуже підіграло центральному уряду Іспанії, офіційному Мадриду.

Читайте також: Що об'єднує віртуальних прихильників і противників незалежної Каталонії

Проте все це зовсім не означає, що Каталонія втратила всі шанси на здобуття незалежності. Думаю, це була серйозна заявка на майбутнє створення державності Каталонії, причому саме у вигляді республіки, як це було спроектовано і задумано. Просто тепер каталонські незалежники (чи сепаратисти) змушені будуть чекати зручного історичного моменту для того, щоб втілити свої плани в реальність. Їм доведеться чекати послаблення центрального уряду в Мадриді і, не виключено, послаблення самого Євросоюзу. Саме таким моментом вони спробують скористатися.

Історичний шанс Каталонія не втратила, але здобуття незалежності не відбулося тут і тепер.

Щодо поточних моментів, то двовладдя в Каталонії буде навряд чи. Швидше за все, ми матимемо справу з мирним протестом, аж до саботажу дій уряду Мадриду з боку каталонських незалежників. Але, на мою думку, все це буде залишатися в розумних межах.

Читайте також: Клімкін пояснив, у чому різниця між Кримом і Каталонією

Очільникам Каталонії було б правильно і розумно погодитися на ідею проведення парламентських виборів у грудні. Таким чином вони б могли показати розклад сил у каталонському суспільстві: хто за ті партії, що підтримують незалежність, хто — проти них. Це стало б вагомим аргументом.

До того ж, ці вибори були б справді законні і легітимні, на відміну від референдуму, який був проведений каталонцями раніше.

А те, що партії, які виступають за здобуття незалежності Каталонією, не хочуть брати участь у таких виборах, якраз може свідчити, що сил у них недостатньо, і розклади не такі вже й однозначні у каталонському суспільстві. Ми й так бачимо, що вони неоднозначні, але, виходить, під питанням може бути навіть визначення простої більшості.

Тому у Каталонії не буде двовладдя — буде свого роду «зовнішнє управління». Хоча це й внутрішня система Іспанії, але, по суті, це буде зовнішнє управління Мадриду Каталонською автономією. Можливо, цей тимчасовий стан розтягнеться на довше, ніж планує Мадрид. Так станеться в тому випадку, якщо не вдасться в грудні провести вибори, і вони будуть відкладені ще на пізніше.

Але, в будь-якому разі, криза показала серйозність намірів борців за каталонську незалежність, актуальність проблематики, а також, що вчорашні традиційні способи подолання таких криз у сучасній Європі не працюють.