Нещодавно нас шокували вироком організатору тітушок Юрієві Крисіну, пише у своєму блозі на "Новому часі" нардеп Ігор Луценко. Йому дали умовний термін – людині, котра була важливим співорганізатором терору проти Майдану та співучасником подій, що спричинили смерть журналіста В’ячеслава Веремія 18 лютого 2014 року. По суті його злочини залишилися без покарання.

Це, на жаль, типова ситуація в будь-якій майданівській справі. Слідство, позбавлене впродовж чотирьох років належної уваги з боку як керівництва Генпрокуратури, так і перших осіб держави, просувається повільно та кволо. Звинувачені тікають, посадовці з системи МВС часів Януковича, яких прокурори підозрюють у співучасті у злочинах проти Майдану, користуються захистом Арсена Авакова, міністра внутрішніх справ. Строки минають, докази втрачаються.

Можна безкінечно описувати, що і як не зробили Петро Порошенко, Юрій Луценко, Арсен Аваков та інші очільники, але очевидно, що на них нині вже годі розраховувати. На рівні парламенту допомога слідству на сьогодні також заблокована, попри всі зусилля. Але зараз варто думати про конструктив.

Сьогодні мені та нечисленним депутатам доводиться допомагати правоохоронцям лише в індивідуальному порядку. Натомість парламентяк інституція сьогодні не бажає працювати на завдання покарання винних. Депутатську більшість, котра вже трохи забула події 2013-2014 років, потрібно "розбудити" запитом суспільства.

Небайдужим громадським активістам варто формувати власні структури для того, щоб вимагати від влади режиму максимального сприяння для розслідування, щоб допомагати слідству та попереджати втручання у його хід і правосуддя щодо майданівських справ.

Читайте також: У центрі Києва активісти вимагають посадити Крисіна за ґрати

Громадськості та зацікавленим парламентарям варто вийти за рамки простої ролі масовки на судових засіданнях і вимагати від різних гілок влади адекватних дій.

Отже, яким мусить бути план?

1. Суди. Перш за все, треба мати чисту судову систему. Судити мають судді, котрі користуються довірою. Ідея створення спеціалізованого суду, який міг би розглядати майданівські справи, сьогодні видається вже не такою екзотичною – враховуючи, який ажіотаж створено навколо спецсудів у інших сферах. Громадськість має "фільтрувати" суддів, добиватися, щоб не було конфлікту інтересів, як у випадку судді Олега Лінника, котрий одночасно є потенційним підозрюваним через свої неправосудні рішення щодо учасників акцій Автомайдану 2014-го і при цьому виносить вирок злочинцеві, що вбивав людей під час Майдану.

2. Слідство. Слідству потрібні адекватні слідчі й координація роботи. Координація має кілька вимірів. Перший – горизонтальний. Поліцію, СБУ та Генпрокуратуру слід об’єднати в єдиний механізм. Зараз, на жаль, почастішали випадки, коли представники з різних відомств гублять матеріали справ, повільно й не в повному обсязі передають їх одне одному, через що слідство зупиняється.

Необхідна і вертикальна координація. Конфлікти слідчих, що працюють "у полі", з керівництвом (наприклад, заступниками генпрокурора) – це наразі перманентна реальність. Звучать взаємні звинувачення у заангажованості та свідомому блокуванні роботи. Такі перешкоди слідству треба усувати якомога швидше, зокрема й публічно.

3. Експертизи. Необхідно домогтися, щоб було виділено належні ресурси на експертизи, а також таких умов, коли ці експертизи проводяться для слідства щодо Майдану в найкоротші строки.

Читайте також: Журналіст: Єфремов досі не розуміє, за що сидить

Виконання цієї програми мінімум дозволить у найближчий рік створити кілька прецедентів реального покарання посадовців, котрі стануть основою для десятків подібних вироків у подальшому.

Щоб "вибити" у посадовців виконання цієї програми, необхідна потужна широка аполітична громадська ініціатива, котра б тиснула на владу. Громадськість тут потрібна, аби слідство щодо Майдану не зробили засобом для з’ясування політичних стосунків між собою політичні конкуренти, як це часто буває.

У такої ініціативи знайдеться багато союзників, зокрема й усередині політичних сил, котрі фактично своєю дією чи бездіяльністю гальмують слідство. Совість, на щастя, продали не всі політики, й ми їх знаємо.

Закликаю громадських активістів-правозахисників, адвокатів Небесної сотні, організації волонтерів, учасників війни, власне, всіх небайдужих – потрібно об’єднуватися і координуватися. 

Крім нас – тих,  хто пам’ятає свій обов’язок перед загиблими – в Україні добиватися покарання винних нікому. Крисін і його поплічники мусять отримати по заслузі. Правосуддя мусить здійснитися.