Олеський замок

Генерельний директор Львівської національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького Тарас Возняк оприлюднив тези свого виступу на слуханнях у Верховній Раді України 18 квітня 2018 року

Однією з головних проблем у розвитку музеїв в Україні є неузгодженість та невпорядкованість майнових стосунків музеїв. Більшість sз музеїв є складними майновими комплексами. Дуже часто вони розміщуються в нерухомих пам'ятках, що є історичними пам'ятками – палацах, замках, фортецях, культових спорудах. Разом із тим ці пам'ятки часто не є у їхній власності чи на їхньому балансі. У кращому разі музей і власник пам'ятки мають орендні відносини. А дуже часто немає договорів про оренду, а відповідно немає і охоронних договорів. Та й самі балансоутримувачі часто не мають всієї належної документації, яка встановлює їхнє право власності на той чи інший об'єкт. У кращому разі є застаріла документація ще радянського чи раннього пострадянського періоду, яка вже давно потребує оновлення.

Причини цього стану різні:

Це і часта зміна керівного складу державних і самоврядних інститутів влади. Ці інститути при зміні керівного корпусу повністю втрачають інституційну пам'ять. Поставлені попередниками завдання і їхні напрацювання ігноруються. А тому все за кожним разом починається спочатку.

До такого стану призводять і занадто часті зміни структури та підпорядкування історикоохоронних органів. При реорганізації втрачаються і функції, і напрацювання, і кадри.

У Львівській національній галереї мистецтв імені Бориса Возницького

Разом із тим нічого доброго не додає уніфікація структури історикоохоронних органів у різних областях – бо різні області мають дуже різний корпус об'єктів, які потребують охорони.

Все це призводить до того, що нерухомі пам'ятки, які є в користуванні чи в оренді музейних інституцій, перебуваючи дуже часто поза правовим полем упродовж років, а то й десятиліть не мають шансу на реальне відновлення.

Чому?

А тому, що місцеві органи самоврядування, керовані депутатським корпусом, в умовах дефіциту ресурсів дуже часто більше переймаються вирішенням найнагальніших проблем своїх безпосередніх виборців. Особливо перед виборами. А тому до вирішення питань реставрації історичних пам'яток руки в них як правило не доходять.

З огляду на те, щоб задовільнити побажання чи конкретних груп виборців, чи релігійних громад, чи просто окремих впливових осіб, дуже часто цілісні історичні ансамблі розчленовуються, передаються в користування різним суб'єктам господарювання, що повністю нівелює їхню історичну й естетичну цінність.

Ситуацію ускладнює ще й реформа самоврядування, яка радикально змінила фінансовий баланс між обласними органами самоврядування та міськими органами самоврядування. При цьому слід нагадати, що як правило замки, палаци, фортеці перебувають у власності обласних самоврядних і державних органів. Якщо в містах ситуація може покращитися, і покращується, то в областях погіршується.

Читайте також: Шарівський замок повільно руйнується. А міг би приносити мільйони. ФОТО, ВІДЕО

Підгорецький замок

Водночас, із огляду на те, що ці пам'ятки не є в оперативному управлінні інституцій МКУ (у випадку Галереї перебувають у структурі управління ОДА), вони не можуть здійснювати жодних капітальних видатків за рахунок надходжень від власної діяльності, яких ті насправді потребують, а тільки поточні видатки на утримання музеїв, зокрема поточний ремонт, який обмежений украй малими сумами. Більше того, і МКУ як орган управління музейних інституцій не може планувати видатки з державного бюджету на майно, що не належить до сфери його управління. Це ставить ситуацію реставрації цих об'єктів, які ніби входять до інституції, підпорядкованої МКУ, в безвихідне становище. Реальна їхня рестарація в умовах загального фінансового голоду просто неможлива. Однак претензії громадян щодо їхнього стану спрямовані не до реального власника цих об'єктів, а до інституцій МКУ.

З огляду на це вважаю за вкрай необхідне:

Прискорити процес впорядкування майнових відносин інституцій Міністерства культури України та власників і балансоутримувачів різної форми власності.

У випадку, коли йдеться про пам'ятки загальнонаціонального й навіть міжнародного значення, як от у випадку Підгорецького замку у Львівській області, в якому розміщений один із структурних підрозділів Львівської національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького, то вражаю, що цей та інші об'єкти, які перебувають в аналогічному становищі, однозначно мають бути в державній власності, найкраще, щоб вони були передані Міністерству культури й перебувати на балансі Галереї. Якщо ні – то на балансі Львівської обласної адміністрації в особі Управління містобудування та архітектури.

Золочівський замок

Можливо, Міністерство культури України могло б виступити з відповідною ініціативою щодо впорядкування майнових відносин її інституцій з органами місцевого, регіонального самоврядування та державними органами.

Разом із тим у цьому процесі впорядкування майнових відносин слід виділити кілька історико-культурних комплексів, які мають бути об'єктами державних програм.

А тепер про небезпеку "прихватизації":

Мені як генеральному директорові вже кілька разів доводилося відбивати спроби "приватизувати" цей ласий комплекс замків – про це тут і тут. Тоді завдяки депутатам Верховної Ради та Комітету з питань культури вдалося відбити перший "наїзд".

Тому з огляду на нападки на процес впорядкування майнового статусу такої перлини України як кільце замків Львівщини, ми повинні розуміти, що водночас, окрім захланності ряду "спонсорів" політичних партій, ідеться і про все ту ж гібридну війну у стилі Путіна. І не лише тому, що ці замки є стратегічним культурним ресурсом України. Тут маємо справу й із політичним аспектом.

У цій війні на заході України, зокрема на Львівщині, вже чітко окреслилася російська п'ята колона, яка складається з медведчукістських політичних і медійних проектів на кшталт відомого медіаресурсу біглого львівського олігарха, та ще кількох рептильок, які дуже "львівські" й "супергалицькі", та проектів і проектиків ВО "Свободи". Чим ближче до виборів, тим очевиднішим стає, що вони чітко працюють у зв'язці і за тими самими темниками. Як за Януковича. Однак це проект політичного реваншу, на який вони очікують через десять місяців на президентських виборах 2019 року. І дезінформація щодо статусу замків є одним із елементів деморалізації та дискредитації, які застосовують ці реваншисти, щоб повернутися до влади – знову ж як за Януковича, коли Львівщиною та й узагалі Західною Україною правив дует "Партії регіонів"=СДПУ (о) та ВО "Свобода"=СНПУ.

У парку під Олеським замком

Читайте також: 17 замків, які варто відвідати в Польщі. ФОТО

Та повернімося до маленького бізнесу захланних "спонсорів". За моїми даними й із огляду на те, як депутати від ВО "Свободи", як-от сумнозвісний політичний невдаха Олег Панькевич, який остатнім часом через поширення неправдивої інформації, а точніше брехні, пробують блокувати всі зусилля будь-якої із сторін упорядкувати цей правовий статус і штучно утримують ці замки в підвішеному стані – а раптом за чергової зміни влади вдасться урвати один із них – то йдеться про наміри всім відомого спонсора ВО "Свободи". Звісно, коли Панькевич і його вже всіми забута сестра Ірина Сех за Януковича на догоду Росії блокували видобуток сланцевого газу, бо ж треба купувати лише російський газ (про це тут і тут), то вони ще були якимись фігурами. Однак тепер лише розмінним матеріалом, якого не жаль кинути у ці брудні махінації.

При цьому не слід забувати й того просто факту, що з огляду на те, що замки, хоч і без належної документації, все ж є, принаймні теоретично, у власності держави. І депутати обласної ради не можуть мати до них ані найменшого стосунку – бо ж вони представники територіального самоуправління. Це стосунки всередині державних інституцій – Львіської обласної державної адміністрації, ЛНГМ як державної інституції, Міністерства культури, Кабінету міністрів. Але аж ніяк не компетенція обласної ради. Хоча обласна рада в особі її керівництва пробувала розв'язати цей вузол, і дяка їм. Однак черговий "рейвах" все того ж тандему свободівців+регіоналів заблокував і ці благі наміри. Бо ж для "спонсора" краще утримувати замки в підвішеному стані.

Щойно хто-небудь пробує вивести ці замки зі стану правової невизначеності – а йдеться про те, що ніхто не має повного комплекту технічної та правової документації, який би суворо позиціонував їх як державну власність – то ВО "Свобода"+регіонали чи то в Львівській обласній раді, чи то у пресі розпочинають "рейвах".

Костел Св. Йосипа поблизу замку в Підгірцях

Як-от нещодавно, коли я вкотре попросив своїм листом Львівську обласну адміністрацію впорядкувати цей правовий статус, виготовити всі документи, що встановлюють статус державної власності, то одразу у стані львівських свободівців і регіоналів почався вереск – ґвалт, через встановлення права держави України (!) на ці замки їх украдуть! Вдумайтеся – через фіксацію та оформлення державної власності на ці замки Української держави в особі Львівської державної адміністрації їх украдуть... Хто вкраде? Українська держава у "спонсора" ВО "Свободи" вкраде? Логіка базарного "рейваху". Але це логіка гібридної війни. Головне всіх обляпати болотом, якнайгучніше верещати. Щоб не було зрозуміло звичайному громадянинові, чи то в держави украли, чи то держава украла...

Одним словом – "ихтамнет"...

Отож, Львівська національна галерея мистецтв імені Бориса Возницького притримувалася і притримуватиметься чіткої позиції – кільце замків (Підгорецький, Золочівський, Олеський замкові комплекси у своїй цілості – з територією, храмами, монастирями тощо) повинні перебувати у власності Української держави. Жодні концесії чи інші мутні варіанти ми вважаємо недопустимими. А тому розраховуємо на конструктивну співпрацю в остаточній формалізації цього статусу зі Львівською обласною державною адміністрацією, Міністерством культури України, Кабінетом міністрів України. 

Скульптура дітей на подвір'ї Золочівського замку

Не приховуватиму й того факту, що нещодавно ми офіційно звернулися до президента України з тим, щоб він нарешті втрутився в цю ситуацію, тому що ці питання є питаннями не рівня нашої Галереї чи навіть Львівської області – це питання національного рівня – питання президентські. А в якомусь аспекті це ще й питання міжнародного рівня.

Той "рейвах", який учиняють довкола цього питання абсолютно непричетні до нього треті особи містечкового рівня, показує, що якщо й далі нехтувати цим питанням, не доладати зусиль до його розв'язання, нехтувати своїми посадовими обов'язками (це я про державних чиновників усіх рівнів, які до цього причетні), то бал починають правити аферисти й шарікови.

Ми не можемо цього дозволити. Якщо, звісно, хочемо, щоб в Українській державі був хоч якийсь порядок чи щоб ця держава пережила бурхливі часи, які на нас чекають.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram