MENU

Деокупація Донбасу: ніколи вже не буде як колись

5884 0

Чи хто нині пам’ятає, коли відбулася ота точка неповернення? Коли прийшло розуміння, що про війну – це не у кіно і не у книгах...

Чи хто нині пам’ятає, коли відбулася ота точка неповернення? Коли прийшло розуміння, що про війну – це не у кіно і не у книгах. Це реальність зруйнованих домівок і життів. Це усвідомлення, що вмирають не лише від старості.
Ми можемо більш-менш точно вказати на потерпілих у війні на Донбасі. Чи назве історія коли-небудь безпосередніх винуватців? Чи стануть вони перед судом людським і Божим? Ми не дивуємося нині вже з нічого: ні із затяжних військових дій, ні з перетворення квітучих міст у апокаліптичну зомбозону, ні із загубленої частини життя живими і втрати глибини шани для загиблих. Чи здивує нас, що винні так і не будуть названі? Чи змиримося ми з цим?

Сьогодні відновлення суверенітету і територіальної цілісності країни, деокупація і реінтеграція тимчасово окупованих територій – ключова політична задача, що стоїть перед Україною. Зазначимо - саме політична.

Нині маємо громадське обговорення Плану деокупації Донбасу «механізм малих кроків», запропонованого міністром внутрішніх справ України Арсеном Аваковим. Як для державного документу, громадське обговорення – надзвичайно важливий та потрібний механізм залучення суспільної думки, отримання зворотного зв’язку з метою віднаходження найбільш конструктивного та дієвого стратегічного шляху. Однак чи має ознаки державного документу зазначений План? Класично всі ключові пропозиції на рівні держави ініціюються Президентом чи колегіально органами державної влади. У природному розумінні функції міністерств – це надання державних сервісних послуг громадянам, а у випадку із МВС – у частині забезпечення безпеки всередині країни та на її кордонах. Всі служби МВС – це інструмент реалізації цієї безпеки, що, тим не менше, аж ніяк не применшує їх важливої ролі. Водночас рішення щодо деокупації Донбасу має бути цілісним на загальнодержавному рівні і питання відновлення економіки, політичних інституцій, комунікації, військового втручання, позбавлення техногенних і екологічних ризиків є, відповідно, завданнями інших міністерств.

Похвально, що у системі МВС озвучують наболіле питання, оскільки довгоочікувані зрушення в ситуації із Донбасом переходять у латентний, заморожений стан. Однак хотілося б, все ж, почути думку Президента України та органів влади щодо цього. Більше того, хочеться побачити спільну, скоординовану діяльність з єдиним, загальнодержавним центром управління. Наскільки ефективним буде оголошений План за таких умов і чи буде він реалізований взагалі, сказати важко. Головне – щоб він не перетворився у черговий елемент піар-кампанії. А тому важливо не лише проводити формально громадське обговорення, але й чути, які зауваження висловлюють представники громадських формувань, робочих груп, експерти та активні громадяни.

Перше, що кидається в очі у самому документі, представленому на сайті МВС – це граматичні помилки. Ніби дрібниця, але вона вказує на неповагу до тих, хто читатиме План. У перших абзацах бачимо емоційні висловлювання, без посилання на доведений факт, що не допустимо в офіційному документі: «Кількість танків в армії ДНР / ЛНР більше, ніж у Великобританії! І сепаратисти не купили цю зброю в захопленому в Донецьку магазині «Воєнторг», воно було передислоковано зі сторони РФ», - справді? А де можна побачити Порівняльний аналіз? Посилання? У дипломатичній площині будь-які емоційні висловлювання на рівні держави можуть стати ще одним приводом до ескалації конфлікту. 
У різних місцях документ названо по-різному: у заголовку – це План деокупації Донбасу «Механізм малих кроків», у тексті - Стратегія деокупації і реінтеграції окупованих територій Донбасу на основі механізму «малих кроків». Це принципово. Адже стратегія – це модель узагальнення дій, необхідних для досягнення поставлених цілей шляхом координування і розподілу ресурсів. План - заздалегідь визначений порядок, послідовність здійснення накресленої на конкретний період роботи з зазначенням її мети, змісту, обсягу, методів, засобів, ресурсів, відповідальних, послідовності та строків виконання. Судячи із змісту документу – все ж таки це Стратегія. 

Після обговорення варто створити Центр координації із залученням представників всіх необхідних державних, громадських українських та міжнародних організацій. Свого роду державу у державі, завданням якої стане виключно відновлення суверенітету і територіальної цілісності країни, деокупація і реінтеграція тимчасово окупованих територій. З огляду на динаміку реформування організаційної структури у державній службі та правоохоронній системі України, лише на це піде декілька років: прийняти рішення, написати і затвердити Закон України, прописати положення функціонування, у тому числі конкурсної процедури, і т.д. 

Передбачається, що першим результатом роботи такого Центру може стати формування правового поля для врегулювання конфлікту на Донбасі, зокрема ухвалення Закону про амністію та Закону про колаборантів. 
Людський – найболючіший фактор у цій історії. Найважчим стане механізм визначення тих, хто вчинив тяжкі кримінальні або воєнні злочини, у кого «на руках кров». Як визначити статус кожного окремого громадянина: «чи є він жертвою окупаційного режиму (таких більшість); або учасником, який в силу обставин співробітничав з окупаційним режимом; або злочинцем, який вбивав наших солдатів і брав участь у репресіях проти мирного населення»? Навіть при дуже чесних судах (чим не можна нині похвалитися в Україні), розслідування та визначення статусу та ступеня вини є тривалою, майже неможливою процедурою. Хто її здійснюватиме, з яким матеріальним забезпеченням, щоб самим, власне, не стати учасником корупційних дій з надання неправдивого статусу? З’являться тоді на Донбасі свої Павлики Морозови, і скорпіони із затаєною десятирічною образою на сусіда, і жінки, що схочуть досадити невдячному коханцю, і бізнесмени, що у такий спосіб матимуть можливість звести рахунки з конкурентами…

Звісно, якщо йти шляхом жорсткої зачистки, про що історія замовчує, Міністерства внутрішніх сил та декількох силових структур у поміч буде достатньо. Але ж ми демократична країна… Не питайте, про пропозиції. Відповідей немає. 

Читайте також: Тымчук: Тотальная ассимиляция и вытеснение украинцев – это способ максимально затруднить деоккупацию. Фактически – это геноцид

Але перш, ніж постане питання формування правового поля для врегулювання конфлікту на Донбасі, хочеться почути відповідь на питання: як Україна має домогтися створення «демілітаризованої зони», іншими словами, примусити бойовиків залишити той чи інший населений пункт, аби потім у ньому можна було реалізовувати інші пункти Стратегії/Плану Насправді, оце «ЯК» передбачає перемогу у наступальних військових діях України, тобто відмову від Мінських домовленостей та перехід у фазу гострого бою. Або ж інший, більш лояльний варіант – проведення переговорів з Росією, яка стверджує, що її військ на Донбасі немає, із можливістю вийти з патової ситуації, «зберігши обличчя»; послабленням санкцій; повну передачу Україні всі фінансових зобов’язань щодо видатків на підтримку соціально-економічної інфраструктури тимчасово окупованих територій; можливості позбутися необхідності підтримувати ще один анклав сепаратизму, який по населенню перевершує Придністров’я, Абхазію і Південну Осетію разом узяті. Чи може Україна обіцяти все це, чи погодиться Росія на такі умови і чи не будуть задіяні кулуарні домовленості українських політичних прихильників Росії, що поставлять нашу країну у невигідне становище – все це питання, а швидше торги, невідомого майбутнього.

Інша сторона переговорів – це введення на територію Донбасу Міжнародної миротворчої місії. Видається цього досягти буде легше, ніж виходу російських військ з території Донбасу. «Спеціальна міжнародна миротворча місія і Державна прикордонна служба України беруть під свій контроль зазначену ділянку території і її межі», - п.2 Стратегії /Плану. Чесно кажучи в уяві так і малюється картинка як доблесні воїни Миротворчої місії строєм з прапорами «беруть під свій контроль» Горлівку, а там їх зустрічає місцеве населення на чолі з сепаратистами, що чекають, коли їм визначать статус і оголосять амністію. Картинка сюрреалізму.

Читайте також: Есть ли программа деоккупации Крыма?

З п. 3 по п. 9 – надзвичайно важливі етапи, що справді можуть стати предметом агітаційного впливу. Але знову ж виникає недовіра до процесу. Досвід. Гіркий досвід украдених коштів на будівництвах та ремонтах доріг, на неякісному виконанні робіт, на «виграних» тендерах, і т.д. Взагалі, все, що пов’язане з фінансування, особливо за рахунок грантових та донорських коштів, все, що акумулюється від людей у певних фондах – є предметом корупції, крадіжок і зловживань. Вибачте, але така реальність в Україні.

А взагалі ідея чудова. Принаймні про це потрібного говорити. Адже війна на Донбасі все одно закінчиться. І все одно комусь дістанеться ця проблема. Тому краще шукати її вирішення  вже сьогодні, удосконалювати механізми і впроваджувати ідеї у життя. Ми це зможемо. Не вперше. Аби не заважали.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і Telegram

Оксана ГРАНІТ


Сообщить об ошибке - Выделите орфографическую ошибку мышью и нажмите Ctrl+Enter

Понравился материал? Смело делись
им в соцсетях через эти кнопки

Другие новости по теме



Правила комментирования »  

Новости