Ніяк не можу зрозуміти, чи є межа здичавіння совєтської тварини. Ну от минуло вже 27 років, як Україна незалежна. Неначе народилися й виросли покоління людей, які не мали би вибратися з виру аморальності та несмаку, що затягує в морок. Однак ні. Homo sovietikus відроджується й відроджується...

А втім – до справи.

Чи можете ви собі уявити, щоб перед Версалем, якщо їхати з Парижа, Версальська селищна рада, щоб покращити економічне становище Версаля й отримати зо два десятки робочих місць, постановила збудувати нафтопереробний завод?

Або інакше – чи можете ви уявити, що польські патріоти-націоналісти ініціюватимуть побудову перед Вавелем лісопильного заводу? Бо знову ж – робочі місця тощо.

А ми можемо! Ми крутіші! Ми свободівці! Є на патріотичній Львівщині таке маленьке селище – Олесько. І є в тому селищі всім знаний Олеський замок, що входить у Золоту підкову замків Львівщини. Якщо їхати трасою Київ–Чоп, головною магістраллю нашої країни, то подорожньому відкривається чи не найкращий краєвид – перед ним посеред рівнини велично постає Олеський замок. Траса огинає його дугою, залишаючи неповторне враження казки. І між замком на горі та подорожнім лише рівнина, колишні торфовища, що охороняли замок.

Сьогодні вигляд на замок є таким:

Так от – совєтська тварина не може стерпіти такої ідилічної картини, якою любуються мільйони подорожніх. Їй завжди хочеться плюнути у твою чашку з кавою. Донедавна вона з осатанінням вибудовувала перед церквами свинарники. Та й узагалі майже все, що залишила по собі та здичавіла епоха, особливо у провінції, і є свинарниками – всі ті хрущоби, райкоми партії тощо.

Думаєте, що homo sovietikus здох? Аж ніяк...

Нещодавно Олеська селищна рада дала згоду на побудову безпосередньо перед Олеським замком лісопильного заводу! Тобто вирішила "покращити" краєвид середньовічного замку...

Тому невдовзі, якщо ми це допустимо, вигляд на замок буде таким:

Читайте також: Гібридна війна проти замків Львівщини

Гадаєте, що це фантазії? Ось рішення Олеської селищної ради:

А ось план тартака, який має велично постати безпосередньо перед замком:

Щоб ви не сумнівалися, де він постане, то ось план місцевості із пташиного польоту із зазначенням місця побудови тартака:

До того ж, щоб ви не сумнівалися, тартак збираються будувати в межах охоронної зони замку, яку регулює Міністерством культури України, а не Олеська селищноа рада. Тобто грубо ламаючи законодавство.

Отож, бої за кільце львівських замків тривають. Ми вже відбили кілька спроб прихватизнути якщо не весь замок, то його частину. Про це більше тут і тут. Війна продовжується. Совєтська тварина не заспокоюється.

Ну а тепер про законодавство та корупцію в олеському виконанні. Буське ДЛГП "Галсільліс", якому хтось хитро вирішив виділити територію під замком, донедавна була розміщенна в центрі Олеська. Однак напевне стара територія тартака комусь приглянулася – дивімося, хто нею зараз володіє, і все стане зрозумілим – цей "хтось" дуже навіть відомий... Отож, забравши територію тартака в центрі Олеська один раз, ці "хтосі", як на мене, вирішили ще раз зіграти гру в дурня. Причому дурнями тут є всі ми. І предметом нескладної комбінації є не так лісопилка, як земля під нею. Лісопилка є лише інструментом, із допомогою якого можна раз за разом виводити з державного чи комунального володіння найпривабливіші шматки землі у приватну власність.

Пофантазуймо. А що як Буське ДЛГП "Галсільліс" "раптом" не знайде коштів на розбудову? І "раптом" збанкрутує – ну як більшість такого роду мильних бульок. І тоді ці "хтосі" її просто викуплять. Разом із уже приватизованою під побудову тартака землею. Викуплять за безцінь. Або просто заберуть цю землю, вкотре збанкрутивши той нещасний тартак. Що насправді й може бути головною метою місцевих комбінаторів. Тобто тут ми можемо мати справу із простою корупційною схемою крадіжки землі.

А тоді з цією безцінною землею під замком можна робити що завгодно – бо тоді вона буде приватною.

Тепер наступне питання – а хто ж крутиться довкола Олеської селищної ради? Невже селищний голова настільки крутий? Навряд чи... Остатньо коло неї дуже активно крутилася парочка – братик і сестричка від ВО "Свобода" – Олег Панькевич, колишній голова Львівської обласної ради тоді, коли ВО "Свобода" правила бал на Львівщині, та його кровна сестриця й відома торговка цінними породами дерева (відчуваєте!) Ірина Сех. Нещодавно вони там організовували якісь "слухання". Вважають Олесько своєю вотчиною.

Читайте також: Хто й чому гальмує впорядкування майнового статусу замків Львівщини

Але це все версії.

Інші компетентні органи зауважили неймовірну активність у цьому питанні районних влад різного рівня, які пробують пробити це питання навіть попри обмеження, які накладені охоронними зонами замку – це компетенція Міністерства культури України. Поспішають неймовірно. Ламають через коліно службовців, руками яких хочуть обтяпати справу. Може, пройде. Все ж легше ховатися за чужими плечима...

А хто відповідатиме, якщо корупційність схеми стане предметом зацікавлення компетентних органів? Організатори схеми? Аж ніяк. Відповідатимуть ті, хто ставить підписи...

Негайно написав ідентичні листи до міністра культури України Євгена Нищука та голови Львівської державної адміністрації Олега Синютки:

Днями я зустрівся із головою Буської районної адміністрації Петром Морозом. Він обіцяв вивчити питання. Бо не знає про цю аферу. Побачимо. Не знає, то не знає.

Сподіваюся, що розум здолає совєтську тварину, для якої немає нічого святого. Яка не розуміє, що таке історичний ландшафт, який дивом залишився збереженим, яка не спаплюжила й цей шматочок чудесного краю. І не знищить чару Олеського замку.

Розумію, що совєтській тварині, навіть якщо вона у шкірі члена напівмертвої ВО "Свободи" – совок пре з неї все одно, годі пояснювати, що маленьке селище Олесько має свою перспективу саме в замку й інфраструктурі довкола нього. Такого замку немає ніде. Звісно, Олеський замок не Версаль, але все ж. І саме на ньому можна збудувати майбутнє Олеська – зокрема й економічне. Але і ця інфраструктура має бути цивілізованою, а не дикою.

І знову до справи. Очевидно, що Львівська національна галерея мистецтв імені Б. Г. Возницького, в яку входить Олеський замок, зробить усе можливе, щоб ця дикота не була втілена в життя, інакше навіщо тоді нам держава Україна, яка допускає таке здичавіння, – що я й роблю – б'ю у дзвони. Включно із судовими позовами як від нас, так і, сподіваємося, міністерства, якщо це буде потрібно. Своє слово скажуть і депутати Верховної Ради та її Комітет із питань культури, яких я поінформував. Цей текст є лише початком. Олеський замок є загальнонаціональною перлиною, ну не може селищний голова навіть самого селища Олеська чи парочка аферистів від політики або адміністрації так нахабно нищити й так уже понівечений національний спадок України.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram