Через те, що парламент Великої Британії не виніс Терезі Мей вотуму недовіри, я би не став ставити крапку на історії із Брекзитом, пише у своєму блозі на "Новому часі" колишній міністр закордонних справ України Володимир Огризко. Що вчора, 12 грудня, рухало британськими парламентарями сказати не можу, але вже сама постава питання свідчить про серйозні зміни в підходах. Тому не треба забігати наперед – як на мене, ситуація у Великій Британії розвиватиметься доволі нестандартно.

У кожному разі це вочевидь є свідченням того, що процес, який почав попередній прем’єр-міністр Джеймс Камерон, завдав відчутної шкоди і Великій Британії, і Європі. Зараз це розуміють усі – й по цей, і по той бік Ла-Маншу. Згідно з опитуваннями, якби референдум щодо виходу з ЄС відбувся зараз, то більшість громадян Великої Британії голосували би проти. Сьогодні вони зрозуміли, що це була помилка, і що це коштуватиме дорого. Та тут уже діє політична інерція, за якої повернути назад значить утратити обличчя. Налаштованість довести справу до кінця не дає британському урядові змоги тверезо поглянути на ситуацію.

Читайте також: Британський приклад того, чим може закінчитися гра в популізм

Та, як на мене, точка неповернення не пройдена. Зрештою, якщо піти суто формальним шляхом, то на відхід від Брекзиту потрібне й рішення-згода парламентів усіх членів ЄС. А раптом якийсь із них виступить проти? Ось тоді й почнеться найцікавіше. Хоч це й із розряду політичних фантазій, та інколи й вони стають реальністю. Думаю, що з Лондона ми почуємо ще чимало цікавих новин.

Щодо протестантів із Парижа, то там помітна дивна традиція – бити все підряд. Напередодні повідомляли про сотні спалених автомобілів, розбиті вітрини – певною мірою це таке собі середньовічне варварство. Натомість український Майдан був зовсім іншим. Коли почалося протистояння, українці однаково не громили крамниць. Інше питання, що українська влада діяла навіть не жорстко, а жорстоко. Париж не так, але також вдається до сили – й це, як на мене, традиційний підхід тих, хто при владі та хоче її використовувати.

Загалом протести – це реакція французького середнього класу на політику Макрона. На превеликий жаль, як це часто буває, обіцянки одні, а реалії – інші. У цих подіях я бачу в основному соціальний підтекст. Хоча й не без руки Москви, яка доклалася до того, щоб підняти їх градус. Це стає очевидно, коли деякі люди ходять Єлисейськими полями, тримаючи в руках прапор донбаської псевдореспубліки та паплюжать вивіску культурно-інформаційного центру при посольстві України у Франції абощо.

Читайте також: П'ять складників паризьких заворушень і п'ять порад для українців

Якщо численні боти працюють на роздмухування теми протестів, отже, росіяни й там наслідили. Та чи допоможе це? Думаю, що ні. У цьому випадку Кремль лише намагається погратися на проблемах – не думаю, що його роль тут настільки велика, як хтось би хотів це подати.

Чи вплинуть всі ці події на стереотипи українців про цивілізовану Європу? Зрештою, я би не сказав, що нами керують стереотипи – події в Європі ми все ж аналізуємо. І певною мірою все те, що там відбувається, є нормальним – люди мають право на протест, інше питання – в який спосіб. У тій же Франції раніше проходили багатотисячні мирні демонстрації, де вимагали зміни тієї чи іншої політики. Зараз же все радикалізувалось і перейшло в такий собі бунт. Безумовно, він не є прикладом для України, та й не має бути.

Всі ці події означають лише те, що ми маємо дивитися на Європу відкрито, бачити позитив, але також і те, що нам здається неприйнятним – і не використовувати цього. Та попри весь негатив, позитиву все ж значно більше.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram