Мені не подобається, що Facebook перетворився на дошку пошани в районній раді.

Мені не подобається, що кількахвилинне знайомство вже є офіційним приводом подачі заявки у друзі. Що відмова є офіційним приводом для образи, десь на рівні відмови у візі.

Що зник елемент креативу, продуктивної дискусії, справді культових срачів, легенького хуліганства. Що треба тепер удесятеро більше разів фільтрувати, що пишеш і публікуєш.

Що кожен твій допис неодмінно буде використаний проти тебе.

Що більше не можна писати те, що хочеш сказати – бо це видаватиметься здебільшого неадекватним.

Читайте також: Казка Facebook на наших очах стала страшною

Що люди мислять про нас своїми обмеженими стереотипами, базованими на одним оком побаченими ними дописами тут. Тішить хіба що те, що це взаємно.

Тішить також те, що в довгих постах іще можна щось важливе написати – довгі дописи ніхто не читає.

Із фейсбуку зникла щирість.

За типами повідомлень, дописи  поділяють на information і meformation. Перші несуть якусь інформацію, часом цікаву чи корисну. Другі – інформація про автора: від "япоїв" до "яздобув". І для здорової атмосфери має бути якийсь баланс, але ні.

Facebook може хоч уже переназватися на Vanity Fair – бо тут якийсь суцільний ярмарок марнот і марнославства, гонору й пихи. На комерційній основі. Уподобувати дописи – це не лише новий подружній обов'язок. Це вже суспільний примус, коли лайкаєш щось, бо мусиш. Чого не написав, ти, невдячний? Коли пишеш щось, бо мусиш.

Причини – тотальність. Нова цифрова тоталітарність. Офіційність. Масовість.

Читайте також: Справжні небезпеки "несправжнього" життя у фейсбуці

Цікаво спостерігати, як це розвивається. Коли звідкілясь зникає свобода – зазвичай зникає й інтерес.

Що нас тут досі тримає? Те саме, що робить це середовище нестерпним – люди. Тепер це цифрова площа, але більше не доброзичлива та творча, як Майдан у перші дні.

Це вже коли все минуло, й туди повалили туристи, які замість допомагати, підтримувати інших, створювати щось нове – просто курять, пошлять, пиляють селфі.

Хоча, може, він свою місію виконав – з'єднав нас усіх, та й годі з нього щось узагалі вимагати. Але ми вже не вільні бути поза ним. І вільними бути в ньому тепер теж невільно.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram