MENU

Макаров: Перш ніж долати популізм політиків, треба щось робити з популізмом охлосу

3051 4

Ну все. Відсміялися, відглузували, відзнущалися під олів’є та кутю. Тепер спробуймо подумати, пише для "Тижня" Юрій Макаров

Мені як не хотілося, так і тепер не хочеться коментувати новорічний coming out головного коміка країни. Як, до речі, й інтенції медіамагната, який за ним стоїть: після кількох розлогих інтерв’ю вся його таємнича (таємнича, бо людина непублічна) харизма розтанула, немов сніг під сіллю. Я взагалі використовував би такі маніфестації як спосіб боротьби з побутовим антисемітизмом: вам здається, що світом керують отакі таємничі сіонські мудреці-всевидці, а в реальності вони нескладні, пласкі та, як висловилася героїня "Карткового будинку", без манер. Ні, предметом уваги мають стати суспільні очікування, які породили міхур "слуги народу".

Сам по собі Володимир Зеленський є людиною, вочевидь, обдарованою й харизматичною. Він спромігся "завоювати столицю", точніше, навіть дві, якщо рахувати Москву, де його позиції до 2014 року були досить міцними. Понад те, гріх було б не сказати, що від свого російського плацдарму він відмовився досить відважно, хоча грошей у тамтешньому шоу-бізнесі значно більше. Зеленський їздив на передову з виступами й жертвував чималі суми на потреби фронту, а в Московії проти нього розпочато слідчі дії. Він не менш успішний бізнесмен, який розкрутив бренд "95 квартал" до міжнародних масштабів (у Вікіпедії сторінка коміка є навіть монгольською мовою). Вочевидь, Зеленський є здібним менеджером, якщо спромігся керувати у два заходи такою потужною машиною, як телеканал "Інтер".

Читайте також: Нам намагаються згодувати примітивний телесеріал під виглядом політичного проекту, який має вплинути на майбутнє держави

Що ж до якості жартів, то серед його талантів не в останню чергу дивовижне, безмежне відчуття кон’юнктури. Можливо, якби в країні був запит на гумор зі смаком, він генерував би дещо вишуканіший продукт. І образ серіального президента Голобородька – безкомпромісного й водночас скромного шанувальника велосипеда, чаплінівського диктатора навпаки – це калька з народного уявлення про ідеального лідера або одного з таких уявлень. Що ж до його власних політичних поглядів, то, як казав незабутній штандартенфюрер Штірліц: "Ґабі, як шаховий партнер ви мене не цікавите".

Найцікавіше насправді те, як виправдовують демарш актора коментатори, далекі від влади (респонденти – продавці та відвідувачі київського Лук’янівського ринку, опитані автором у дві хвилі з 4 по 9 січня цього року). Більшість ставиться до кандидатури коміка з відповідним почуттям гумору, для них це продовження телевізійної реальності, ніяк не пов’язаної з життям. Однак є й такі, хто вважає, що він людина з народу, "простий", і це сприймається як перевага. Інші думки: "слуга народу" "ловкий" (цитата), він розбереться з корупціонерами. Один продавець меду з Черкащини згадав, що в Америці вже був президент Ніксон, за попереднім фахом актор, який "правив ефективно". Те, що чоловік переплутав Ніксона з Рейґаном, мало що міняє, аналогічні висловлювання траплялися й у соціальних мережах. Про те, що для державного лідера потрібна певна специфічна кваліфікація, не згадував ніхто, йшлося лише про риси характеру та класову близькість.

Якщо повернутися до серйозної розмови, ми можемо констатувати кричущий занепад серед виборців політичної культури й уявлення про державу як таку. Навряд чи будь-який громадянин припустить, що директором великого заводу або президентом банку можна призначити "простого ловкого хлопця". А щоб очолити цілу державу, цього, виявляється, достатньо? Ніякий запит на "нові обличчя" не компенсує примітивних уявлень широких мас про функції та завдання політика. Вони не замислюються, що політик – окремий фах, цього не навчають на пришвидшених курсах із особистісного зростання.

Читайте також: Хто б не посів крісло на Банковій – жодні очікування населення реалізовано не буде

Рейґан справді був актором, але водночас він очолював надпотужну й надвпливову голлівудську профспілку, а потім, на хвилиночку, був губернатором найбільшого за населенням штату Америки. Якщо передивитися постаті глав держав "першого світу" за останніх півстоліття, а надто парламентських республік, ми не знайдемо поміж них таких, хто до того не був депутатом, мером або міністром. Дональд Трамп – унікальний прецедент, і ми ще не знаємо, як закінчиться його кар’єра. Я вже не кажу про обов’язкову освіту: навряд чи Національна академія державного управління при президентові України, за всієї поваги, може конкурувати з Гарвардом, Оксфордом або Сьянс-По.

І ще одна обставина: будь-який національний лідер, сідаючи в перше крісло країни, опиняється всередині мережі потужних інституцій, механізм яких відлагоджувався впродовж століть. У нас їх ще треба вибудувати.

Словом, перш ніж долати популізм політиків, треба щось робити з популізмом охлосу. Хіба що на курси всіх відправити?

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і Telegram

Юрій МАКАРОВ


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування »  

Новини