…Коли Йосип Джугашвілі прийшов до влади, він був фактично ніким. Він не був президентом, головою ЦВК чи уряду (Ради народних комісарів). Його посада, здавалося, не мала жодних повноважень. Одне, що він мав, – це підбір кадрів.

"Кадри вирішують усе", – сказав він пізніше. І ці слова стали трагічно пророчими.

До чого тут президентські вибори в Україні? А до того, що під час передвиборчої кампанії ми свідомо чи підсвідомо (а радше це робиться зумисно) намагаємося применшити реальні повноваження президента. Він, мовляв, ні за що, крім оборони і міжнародних відносин, не відповідає.

Це хибне уявлення.

1. Почнемо із ЦВК. За законом президент лише подає кандидатури членів ЦВК на затвердження ВР. Але згадаємо перипетії з нинішнім складом Центрвиборчкому, коли три роки ці кандидатури взагалі не подавалися, а потім були подані 14 замість 13. Вимога начебто була виконана, але ВР потрапила в патову ситуацію, й довелося ухвалювати спеціальний закон про збільшення чисельного складу ЦВК.

Але ж будь-який наступний президент, взявши цей досвід за основу, може взагалі не подати в парламент жодної кандидатури до ЦВК. І нічого ти йому не зробиш, бо закону про імпічмент у нас нема, а судитися з головою держави в суді загальної юрисдикції можна протягом усієї його каденції.

ЦВК, здавалося б, суто технічний орган. Але ми пам`ятаємо інший вислів Сталіна: "Важливо не те, хто голосує, а те, хто підраховує голоси".

2. Президент за Конституцію має свою квоту в уряді (міністр оборони й міністр закордонних справ), а отже, навіть якщо його партія не переможе на виборах до парламенту, матиме в уряді власну фракцію, яка виконуватиме рішення не партій-учасників коаліції, а третьої особи. Тобто за бажанням вони можуть дестабілізувати роботу уряду.

Оскільки всі рішення Кабміну ухвалюються колегіально, а прем`єр-міністр (як вийшло із Гройсманом) може й не мати свої квоти (бо не був, як практикується в Європі, лідером партії, що отримала на виборах більшість голосів, і взагалі не має власної політичної сили в парламенті), то вплив Президента на виконавчу гілку влади є очевидним.

3. Президент одноосібно формує склад Ради національної безпеки й оборони ( за винятком кількох посад, прописаних у Конституції). Свого часу Ющенко, аби забезпечити чисельну перевагу в РНБОУ, ввів до її складу усіх ним же самим призначених голів ОДА. Рішення ж на РНБОУ ухвалюються голосуванням, вони вводяться президентськими указами й обов`язкові для всіх органів державної влади. При чому сфера їх дії не обмежується. За бажанням можна будь-яке питання державного управління подати під соусом національної безпеки.

Читайте также: Обираємо майбутнє – України або Малоросії

Отже, маємо фактично паралельний уряд. І це неодноразово в нашій історії приводило до конфліктів усередині влади. Типовий приклад – часи Кучми, коли секретарем РНБОУ був "сірий кардинал" Горбулін.

4. Президент призначає третину суддів Конституційного суду. І це дає йому змогу впливати на рішення цього органу в частині імпічменту. Це дозволяє йому щонайменше заблокувати роботу КС, а щонайбільше (якщо до президентських кандидатур додадуться кандидати від пропрезидентської фракції у ВР) – винести рішення на свою користь (що ми кілька разів і бачили – із третім строком Кучми, відміною змін до Конституції та зміною рішення самого ж КС щодо тушок за Януковича). Як можна за допомогою підконтрольного президенту КС узурпувати владу, ми вже бачили.

5. Президент призначає суддів не пізніше ніж через 30 днів після подання від Вищої ради правосуддя (до складу якої, до речі, делегує двох своїх призначенців). Президентський указ про призначення, здається, має тут суто церемоніальне значення, але без нього суддя не має повноважень, а отже – не може вести судові справи.

Президент же теоретично (знову ж таки через неможливість притягнення його до відповідальності за це) може не призначати суддів скільки завгодно довго (юристи скаржаться, що окремі судді чекають на указ по два-три роки). Тобто практично кожного незручного суддю можна попри рішення ВРП не допустити до процесу.

6. Президент також одноосібно підбирає та призначає і звільнює (за згодою ВР) голову служби безпеки та зовнішньої розвідки, керівника Державної прикордонної служби. Це стосується й інших центральних органів влади. Наприклад – Фонду держмайна й Антимонопольного комітету (а першого й інших заступників у них президент призначає одноосібно), які є важливими важелями економічного управління.

Тож наївно думати, що президент не може втручатися в питання економіки. Антимонопольний комітет (який у нас уже довгі роки – ніякий) це дієва зброї боротьби з олігархами й державними монополістами. А Фонд держмайна – інструмент приватизації (він теж майже повністю стерильний).

До того ж президент може своїми Указами змінювати структуру, регламент і повноваження органів центральної влади.

7. Президент має свою квоту в наглядовій раді Нацбанку (навпіл із ВР). Якщо додати сюди голову Нацбанку, кандидатуру якого подає до ВР глава держави, то можна сказати, що він може впливати на фінансову й банківську політику держави.

8. Глава держави призначає половину складу Нацради з телебачення і радіомовлення, а отже може активно впливати на інформаційну політику України.

Читайте також: Припинити обстріли: гра, в якій Зеленський неминуче програє Путінові

9. Президент подає на затвердження кандидатуру генерального прокурора, і, як ми знаємо з історії України, рідко яка з цих кандидатур не була контраверсійною.

10. Останнє слово було за президентом і в призначенні керівників антикорупційних органів.

11.Президент призначає та звільняє голів обласних держадміністрацій. Теоретично це має відбуватися за згодою уряду (так звана контрасигнація), але цей процес досі юридично не урегульвано, й зазвичай глава держави призначає та звільняє посадовців на свій розсуд. А прем`єр мовчки ковтає образу (виняток – конфлікти Ющенка з Тимошенко та Ющенка з Януковичем).

12. Цей перелік можна продовжувати, але варто згадати ще й так звану Адміністрацію президента, яка має дуже великі можливості саме в доборі кадрів на керівні посади в органах державної влади (хоча не має жодних повноважень на це, і її очільник навіть не звітує е-деклараціями, бо не вважається державним службовцем).

А є ще ДУСя –державне управління справами, цілком підпорядковане президентові із правом господарської діяльності, своїми підприємствами, спорудами (Мистецький арсенал, наприклад), які не перебувають й у віданні Фонду держмайна.

13. І ще одне суто президентське силове формування – Управління державної охорони. Його керівника і заступників одноосібно без будь-якого контролю з боку громадськості призначає президент.

А ця структура охороняє не тільки самого президента, але й ВР, Кабмін, Конституційний суд. І суто теоретично (хоча й за Ющенка, й особливо за Януковича такі факти були) може намагатися взяти під контроль (іншими словами захопити) парламент та уряд. Із преторіанською гвардією таке часто траплялося.

Підсумовуючи, спитаю: а чи потрібен нам такий пост у державі, який може нам виховати чергового Сталіна (і 2013 року майже виховав)?

Думаємо...

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram