Портрет Івана Мазепи. Осип Курилас, 1909 рік

Фільм режисера Ігоря Піддубного "Іван Мазепа. Призначаю тебе зрадником" показує нам знаменитого гетьмана з різних боків. Це романтик, який писав чудові вірші, людина, по-європейськи освічена, можна сказати, людина епохи Просвітництва, яка насправді настала в Європі вже після його смерті. Як знати, чи не про Мазепу думав Гоголь, коли створював у "Страшній помсті" образ старого чаклуна? Як підкреслюється у фільмі, долі Мазепи присвячували свої поеми Байрон і Пушкін, видатні європейські художники створювали його портрети. У фільмі важливу роль відіграють бібліотеки, які демонструють, наскільки широка література про Мазепу не тільки українською та російською, а й основними європейськими мовами. Для європейської традиції другої половини XVIII і XIX століть Мазепа був символом боротьби за свободу, тоді як у Російській імперії, СРСР, так і в сучасній Росії підданий анафемі гетьман став символом найбільш підлої зради. Відповідно, в Росії "мазепинці", які трансформувалися пізніше в "петлюрівців" і "бандерівців", – це найлютіші вороги Російської держави, тоді як у Європі це просто прихильники державної незалежності України.

Піддубний піднімає питання, а чи можна називати Мазепу зрадником і в чому суть його зради. Для відповіді на нього режисер заглиблюється в часи Богдана Хмельницького, коли через війну з Польщею в гетьмана виникла потреба віддатися під заступництво однієї з сусідніх держав. Йтися могло або про Османську імперію, або про Московське царство. Однак від турків, окрім державної мусульманської релігії, що означало нерівноправне становище християн у Туреччині, Хмельницького відштовхувало те, що там правителі васальних держав призначалися і зміщувалися (нерідко з подальшою стратою) суто за примхою султана.

Із Москвою ж гетьман розраховував укласти договір, який гарантував би права його і козаків. Договір у вигляді "Переяславських статей" дійсно був укладений, тільки обидві сторони розуміли його по-різному. Для Хмельницького й козацької старшини, яка стояла за ним, перехід у підданство Москви був лише зміною сюзерена з польського короля, який не виправдав сподівань, на московського царя. При цьому васал-гетьман усерйоз вважав, що зберігає всі свої колишні права, зокрема право на дипломатичні відносини з іншими країнами, що, зрозуміло, не виключало пошуку нових сюзеренів у разі, якщо московський цар виявиться не кращим за польського короля. А він-таки виявився набагато гіршим, що зумовило спробу наступника Хмельницького Івана Виговського повернутися під протекторат Польщі.

Читайте також: Мазепа – герой чи зрадник: образ гетьмана в Байрона й Пушкіна

У Москві ж приєднання України вважали остаточним і безповоротним і на гетьмана дивилися як на одного з російських воєвод. Московське самодержавство давно вже залишило всілякі думки про договірні відносини зі своїми підданими й визнавало тільки відносини панування та підпорядкування. На те, що гетьман не призначається, а обирається козаками, у Москві було глибоко начхати. Цього Хмельницький і козаки не розуміли, коли віддавалися під тверду руку московського государя. А Московське царство зі своєю ординською спадщиною виявилося набагато ближче до османської деспотії, ніж бачилося здалеку. І вже спроби Хмельницького зав'язати стосунки зі шведами та трансильванським князем царські воєводи трактували як зраду.

Мазепа ж, як показують запрошені у фільм російські історики Тетяна Таїрова-Яковлєва та Євген Анісімов й український історик Сергій Павленко, спочатку був вірним прихильником царя Петра та його реформ, сподіваючись, що залучення Московського царства до європейської культури позитивно позначиться на становищі України, й, на думку старшини і козаків, був занадто промосковським. Водночас Піддубний не приховує, що Мазепа був саме політиком і дуже часто не дотримувався у своїй політичній поведінці норм християнської моралі, що, втім, характерно для переважної більшості політиків у всьому світі (інакше дуже важко бути успішним політиком). Піддубний наводить характерний приклад. Турецький султан, у чиїх володіннях Мазепа знайшов притулок після Полтавського розгрому, відмовився видати гетьмана Петрові, хоча той пропонував за його голову 300 тисяч червінців золотом, і мотивував свою відмову тим, що Коран забороняє видавати людину, яка попросила притулку. А ось сам Мазепа, заманивши білоцерківського полковника Семена Палія, який керував антипольським повстанням на Правобережній Україні, до себе в гості, шість днів із ним бенкетував, а потім п'яного пов'язав, посадив у батуринську в'язницю, а потім відіслав до Москви, де Палія чекало заслання в Сибір.

І гетьманові дуже довго вдавалося зберігати як добрі стосунки з царем Петром, так і підтримку козацької старшини, хоча доноси на нього сипалися як із рогу достатку. На якийсь час Мазепі вдалося об'єднати основну частину України, ставши гетьманом обох берегів Дніпра. Але з Петром Мазепа дуже помилився й занадто пізно усвідомив свою помилку. Помилився не тільки в тому, що розраховував на допомогу царя в об'єднанні України, тоді як Петро схилявся до того, щоб залишити Правобережжя Дніпра своєму союзникові Августу Саксонському. Головне було в тому, і це добре показано у фільмі, що для першого російського імператора Україна як самостійний суб'єкт не існувала зовсім, а була лише однією з численних провінцій імперії. І таке ставлення до України збережеться в Росії аж до наших днів як із боку влади, так і в громадській думці. Тому й на незалежність України намагаються дивитися як на якесь геополітичне непорозуміння.

Читайте також: Україна як пустеля: звільнитися від орієнталістського міфу

Петро в кожному разі збирався позбавити Гетьманщину реальної автономії та поширити на її територію московські порядки. І це, як доводиться у фільмі, сталася б абсолютно незалежно від того, чи перейшов би Мазепа на бік шведського короля, чи ні. Також спростовуються міфи про те, що Мазепа упродовж багатьох років готував свою зраду й нібито встиг укласти договір із прошведським королем Польщі Станіславом Лещинським. Натомість наводиться текст договору, укладеного гетьманом із Карлом XII, з якого однозначно випливає, що Швеція визнавала незалежність України. До переходу ж Мазепи на бік Швеції призвела ціла низка подій. Насамперед Мазепа усвідомив, що тільки в союзі зі Швецією є шанс зберегти українську незалежність. А те, що цар Петро – головна загроза Гетьманщині, він зрозумів за цілою низкою ознак. Тут і сварка з фаворитом Петра Меншиковим. Цей безрідний "напівдержавний володар" (на думку Євгена Анісімова – коханець царя) дивився на обраного гетьмана майже як на холопа. Тут і знаменитий епізод із погрозою Петра тягати гетьмана за вуса, що змальовано в пушкінській "Полтаві". Тут і відмова Петра надіслати на допомогу Україні десять російських полків для протидії шведам. Ця відмова, як підкреслюється у фільмі, на думку Мазепи, порушувала основний принцип, згідно з яким сюзерен зобов'язаний захищати свого васала.

Зрештою, останньою краплею став наказ Петра проводити в Україні тактику "випаленої землі". Козаки спалювати свої міста й села відмовилися, і гетьман розумів, що буде негайно повалений, якщо спробує втілити Петрів наказ у життя. Починаючи з повстання Хмельницького, в Україні понад півстоліття не припинялися війни. Країна була гранично виснажена і спорожніла. Якщо за часів Хмельницького українська армія перемагала польську армію, одну з найсильніших тоді в Європі, або принаймні боролася з нею на рівних, якщо Виговський ще у 1659 році міг розбити під Конотопом головні сили російської армії, то вже в Полтавській битві українські козаки, які билися з обох боків, виконували лише допоміжні функції. Мазепа розумів, що Україна може розраховувати на незалежність тільки в союзі з якоюсь із великих держав того часу, причому Росію довелося з числа союзників виключити. А те, що Швеція Велику Північну війну програє, гетьман тоді навряд чи припускав. І якщо навіть припускав, вибору в нього все одно не було.

Як зазначається у фільмі, після Полтавського розгрому здавалося, що незалежність України втрачена назавжди. Мазепа був останнім дійсно самостійним українським гетьманом, усі наступні гетьмани були лише маріонетками, яких за командою з Петербурга можна було змістити будь-якої миті. Іван Степанович, намагаючись створити сильну й самостійну Українську державу, значно випередив свій час. Важко було собі уявити, що після його смерті рух за незалежність України коли-небудь відродиться. Тому виникнення Української держави в 1918-му й у 1991 роках видавалося справжнім дивом. І сьогодні справедливо те, в чому українці переконалися ще за часів Мазепи. Незалежність Україна може здобути тільки в протистоянні з імперською Росією, і для її збереження потрібна підтримка з боку західних держав. Такої підтримки не було в 1918-1920 роках, тим паче в 1944-1945 роках. Але після 1991 року вона з'явилася, що й дозволяє до цього часу, нехай не без втрат, зберігати незалежність України попри посягання північного сусіда.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram