Отже, перемога: в ніч проти 4 липня Центрвиборчком скасував реєстрацію кандидатами в нардепи двох одіозних діячів – популярного діяча у російському сегменті інтернету Анатолія Шарія та втеклого очільника президентської адміністрації Януковича, за сумісництвом фігуранта кількох кримінальних справ Андрія Клюєва. Проте, радощів з цієї перемоги небагато. Громадянському суспільству довелося декілька днів поспіль, що називається, з палкою стояти над Верховним судом і ЦВК, щоб примусити їх виконати їхню роботу – не пустити на вибори осіб, які останні 5 років не проживали в Україні, як то прямо передбачає закон про вибори народних депутатів Дуже показово, як розвивався цей бліц-криг.

Отримавши реєстраційні документи Шарія і Клюєва від партій, які їх висунули, ЦВК цілком логічно відмовила у реєстрації на підставі загальновідомої інформації, що обидва вони вже давно живуть за межами України. Прогнозовано, що партії це цю відмову оскаржили у Окружному адмінсуді Києва, тому самому, який з-під ліквідації у рамках судової реформи вивів автор цієї ж реформи Петро Порошенко.

Читайте також: Какие интересные закономерности показывает предвыборная социология?

Суд довго не заморочується і наказує ЦВК зареєструвати обох «жертв кієвской хунти», цим самим по суті, перебравши на себе функції Центрвиборчкому. Піднімається хвиля обурення, поки що – в соцмережах. ЦВК йде в апеляційну інстанцію – у даному випадку – до Касаційного адмінсуду у складі Верховного суду (того самого, що нібито повністю реформував Порошенко, за його власним словами). У касації роблять хитріше – скасовують зобов’язання для ЦВК реєструвати Шарія та Клюєва, натомість наказують членам ЦВК ще раз розглянути їхні документи. ЦВК – розглядає і… реєструє обох.   На цей раз хвиля обурення піднімається «в реалі» - на Майдан виходять під тисячу людей найстрокатішої публіки від «експертів з телевізора» до націоналістів із «Січі» і дають членам ЦВК мессидж, що нині не 2004 рік, а тому  скоро вже можуть бити за такі рішення. І в суді, і в ЦВК, і, напевно, у високих владних кабінетах зачухали гузицю: до виборів ще три тижні, а рейтинги починають просідати, і дають задню. В результаті – ЦВК викидає зі списків кандидатів і Шарія, і Клюєва.

Проте найцікавіше інше – як посадовці з будівлі на Лесі Українки разом з суддями на вул. Московській намагалися «впарити» суспільству, що, мовляв, «а ми що? Ми – нічого. Це все – вони». Зранку 3 липня, після акції на Майдані напередодні секретар Центрвиборчкому Наталія Бернацька свідомо сказала неправду, заявивши, що суд зобов’язав ЦВК зареєструвати вищезгаданих персонажів: ще напередодні на сайті суду було опубліковано роз’яснення, що в рішенні суду міститься лише зобов’язання повторно розглянути їхні документи на реєстрацію, оскільки наданих Центрвиборчкомом доказів щодо відсутності Шарія і Клюєва останніх 5 років в Україні недостатньо. Не кажучи вже про те, що жодних публічних роз’яснень в ЦВК не потребували, оскільки мали на руках повний текст ухвали суду.

До речі, про докази ЦВК. В якості доказу по Шарію ЦВК надала до суду… роздруківку з інтернету виступу дружини Шарія, де вона каже, що вже 7 років зі своїм благовірним живе за межами України. Інших доказів, за словами секретаря ЦВК, знайти не вдалося. Зрозуміло, що роздруківка з інтернету була визнана неналежним доказом у суді. Щодо Клюєва, то там доказ більш вагомий – лист від Генпрокуратури, що Клюєв вже декілька років перебуває в розшуку в рамках кримінальних проваджень, і за даними ГПУ перебуває весь цей час за кордоном. Проте, як пояснив того ж дня голова касаційного адмінсуду Михайло Смокович, для суду цього виявилося замало. Виникає питання, а чого не замало? 

На своїй виправдувальній прес-конференції вдень 3 липня Смокович зазначив, що «залізобетонним» доказом для суду відсутності в Україні особи певний час, є інформація від прикордонників, що така особа на стільки-то часу була за межами України. Але ЦВК по Клюєву надала інформацію, що він не був в Україні лише 10 днів на початку 2015 року, а по Шарію – взагалі ніякої.

Тобто, за логікою Смоковича, Янукович, Азаров, Пшонка, до сьогодні живуть в Україні, оскільки жодної інформації у прикордонників про виїзд їх за межі нашої держави немає. А відтак, ніщо не заважає їм висуватися у народні депутати. Але, власне, такої інформації по них і не може бути, оскільки вони просто втекли у лютому 2014 року з України, як втік дещо пізніше і Клюєв.  

Щодо Шарія, то він також  «живе» в Україні, оскільки бази даних прикордонників щодо перетину кордну громадянами України зберігаються 5 років. А він виїхав  – років сім тому.

На моє запитання до пана судді, що заважає у такому разі Януковичу стати кандидатом в депутати, він відповів, що мовляв – те, що Янукович сидить шостий рік у Росії – загальновідомий факт, а щодо Клюєва чи Шарія – ні. Тут потрібна «бумажка» від компетентних органів. Яким чином голова суду оцінює факт за критерієм загальновідомості, лишилося незрозумілим.

До речі, про компетентні органи, себто СБУ. Коли їм потрібно, вони знають все. Навіть хто з третіх країн потрапляв через Росію в анексований Крим, хоча, звісно,  ФСБ з ними не ділиться своєю базою даних (чи вже ділиться?). Цього разу, вочевидь, було непотрібно. Оскільки на бідкання ЦВК по Шарію і Клюєву СБУ розвела руками. Принаймні, так нас запевнила Бернацька. Третього ж липня, на піку скандалу, прокинулося МВС. Там запевнили, що докладуть усіх зусиль, щоб підтвердити очевидне – що Клюєва і Шарія роками немає в Україні, та принагідно застращали біглого соратника Януковича, що, як тільки він повернеться – буде заарештований.

Читайте також: Отмена регистрации бывшего главы АП Клюева кандидатом в депутаты показала две важные вещи – мнение

Що, власне, і без нагадувань зрозуміло, оскільки він у розшуку за тяжкий злочин. На випередження, а не навздогін громадському  обуренню в цій ситуації спрацювали лише в Управлінні спецрозслідувань Генпрокуратури, де заявили, що надали і готові надати ще докази, що Клюєв таки не живе в Україні, а ховається від слідства у Путіна в гостях.

Проте, повернімося до нашого судді Смоковича. Побачивши, що його «лепету оправданья» і переведенню стрілок на ЦВК журналісти не вірять зовсім, він радісно дав підказку Центрвиборчкому, що мовляв, ЦВК хоч і зареєструвала Шарія і Клюєва, проте має чудову статтю 61 в законі про вибори нардепів, яка дозволяє скасовувати реєстрацію, якщо виявиться, що особа не проживала постійно в Україні 5 років.

І, о чудо, Смокович виявився провидцем – в той же день пізно ввечері в Центрвиборчкомі дослухалися до порад судді.

Голова ЦВК Тетяна Сліпачук не пояснила, які саме докази від силовиків дали можливість членам комісії встановити, що Шарій і Клюєв таки не жили останніх 5 років в Україні, але наголосила, що лише через публічний розголос вдалося отримати ці докази у розпорядження ЦВК. Але ж ми пам’ятаємо, що у суді єдино вагомими доказами назвали інформацію від прикордонників, яку, власне ЦВК отримала раніше. Що ми маємо у результаті? Два висновки.

Перший – громадський тиск таки діє. Принаймні, коли владі «не дуже треба», тобто коли репутаційні втрати  значно переважають вигоди. Другий – дві поважні установи – Центрвиборчком і Касаційний суд, що називається, за свої гроші наїлися лайна. Саботаж, взаємні звинувачення, пошук крайнього «піпл не схавав», і відбулося те, що мало відбутися – двох негідників не пустили на вибори.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram