Днями вийшов новий рейтинг університетів від World University Ranking від Times Higher Education. Українські університети очікувано зайняли місця нижче 800-го. Очікувано, тому що саме на такі місця ми сьогодні можемо претендувати, зважаючи на стан розвитку вищої освіти в Україні. 

У найбільш престижному університетському рейтингу світу – Academic Ranking of World Universities (колись - Шанхайський рейтинг) – ми не представлені взагалі.

Чому українські університети займають такі позиції на міжнародній арені? 

На перший погляд, причина начебто очевидна: вони не дотягують до належного рівня. Ми дуже часто нарікаємо на низьку якість освіти в українських університетах. Але якість освіти  - досить загальне, "парасолькове", поняття.

Щоб пояснити позиції українських університетів у рейтингах, зрозуміти, у чому саме ми не дотягуємо, треба розібратися у методології побудови рейтингу: за що саме університети отримують свої місця. 

За якими критеріями оцінюють університети в Times Higher Education? 

1. Навчання – 30% (зокрема, репутація; співвідношення кількості викладачів/студентів; співвідношення студентів бакалаврату і докторантури);

2. Цитування (впливовість наукових досліджень) – 30%;

3. Дослідження (кількість, дохід, репутація наукових досліджень) – 30%;

4. Міжнародний вимір – 7,5%;

5. Взаємодія з бізнесом – 2,5%;

Читайте також: Як врятувати українську освіту

Ми бачимо, що більше половини оцінки грунтується на рівні наукових досліджень. 

Таким чином, головна причина слабких позицій українських університетів - результати наукової роботи (або частіше – їх відсутність). 

Адже саме наукові результати, визнані на міжнародному рівні (тобто опубліковані у виданнях, котрі читають у науковому світі) є ключовим показником, який впливає на місця університетів у рейтингах. Саме вони є головним мірилом для оцінювання якості університетів у світі. 

Українські університети історично були інституційно відокремлені від наукових інститутів. Ще з дорадянських часів існувала окремо Академія наук і окремо – університети. Власне, ця інституційна розділеність залишається до сьогодні, і можливо, вона є однією із причин, чому ми не можемо сьогодні сподіватись на високі місця в рейтингу. 

Що з цим треба робити? Звісно, ми зацікавлені в тому, щоб українські університети були кращими. Не заради місць в рейтингу, а тому, що це потрібно нам як суспільству. Разом з тим, ми повинні розуміти: аби отримати університети світового рівня, в ці виші треба дуже добре інвестувати. 

Сьогодні деякі українські університети мають хороший науковий потенціал, і саме їх ми бачимо, зокрема, в рейтингу Times. 

Але разом з тим, навіть найкращі науковці, які працюють на окремих кафедрах цих університетів, не можуть мати ту саму продуктивність наукової роботи, яка є в їхніх колег з кращих університетів світу. І причина – надто банальна: низька якість наукової інфраструктури. 

З цим треба щось робити в першу чергу. Щоб створювати можливості для якісних наукових досліджень, треба забезпечити науковців необхідним обладнанням та приміщеннями, дати їм доступ до іноземних наукових видань, фінансувати поїздки на наукові конференції тощо. Тільки так ми зможемо підняти якість науки в університетах. 

Проте для окремих сфер, як-то суспільствознавство чи гуманітарні науки, проблема не лише у нестачі коштів. 

Читайте також: Оцінки для мами й тата. Надмірна опіка – хвороба багатьох сучасних батьків

В Україні надзвичайно низькі академічні стандарти. На жаль, багатьом публікаціям у цих сферах не можна навіть закинути плагіат чи фальшування, бо вони просто не є науковими.

Стаття може мати ідеально оформлені посилання, але при цьому бути просто рефератом, переказом чужих думок без жодних ознак наукового пошуку, наукового методу. 

Втім, академічна недоброчесність (плагіат і фальшування наукових результатів) також дуже поширена в дослідженнях у цих наукових галузях.

Якщо проблему далі ігнорувати, марно сподіватись на кращі позиції в рейтингах. 

Більше того, навіть якщо рухатись вперед, але повільно, то цього так само буде недостатньо. Адже у світі стрімко постають нові університети світового рівня – найперше в азійському регіоні.

Материковий Китай вже має 7 університетів в топ-200 рейтингу Times. Тому навіть щоб утримувати ті самі позиції. треба рухатись вперед. А для того, щоб виходити на кращі позиції – треба рухатись вперед швидше за Китай.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube