Є якісь інваріанти різних національних традицій мислення. Те, навколо чого вони крутяться – повторюваний стиль, подразники, теми, спокуси, травми.

У французів, наприклад, вічне протистояння центру та меж. Є ті, хто починає із центру (Декарт чи Руссо, наприклад), і все виводять із одного джерела. Є ті, хто починає із меж (Монтень, Камю, Дерріда), намагаючись кинути виклик центрові. Це мислення – дзеркало політичної традиції, де є Париж, а є околиці: передмістя, Бретань, Алжир, Індокитай тощо. Є монарх, а є кола навколо нього.

Читайте також: Що не так із нашим мисленням

У німців центру немає. Є центри, у множині. Як середньовічні міста, які борються між собою. Тому німецьке мислення ніколи не починає із центру, воно починає з кількох центрів одночасно. І спіраллю в'ється між ними, як змія. Такий Лютер, такий Геґель (і вся німецька діалектика), такий Ніцше.

Англійці й частково американці – це емпірика. Причому імперська емпірика. Дилеми про "центр-межі" чи "множинність центрів" їх узагалі не цікавлять. Їх цікавлять множинність емпіричного досвіду та спроба його описати. Імперська емпірика – бо в цьому розмаїтті досвіду має бути справжній імперський обшир. Від Індії до Африки й від Перу до Східної Європи.

А що ми? У нас немає дилеми центр-межі, у нас немає імперського обширу, у нас немає міст як метафори стабільної багатоцентровості. Натомість маємо метафору громади. Яка тягнеться крізь багатьох авторів і крізь століття. Головне в питанні громади – це як об'єднуються (чи роз'єднуються) конкретні люди у спільноти. Добровільно, поза інституціями, поза логікою держав, поза логікою міст чи імперій. Просто люди.

Читайте також: У гонитві за знаннями ми все більше стаємо суспільством невігласів

Так мислить Кирило-Мефодіївське братство з його ранньохристиянською утопією. Так мислить Драгоманов із його ідеєю української анархії (яка є теоретичною основою сучасної реформи децентралізації). Так мислить Винниченко з його ідеєю кооперативної економіки (конкретні заводи належать конкретним спільнотам робітників). Так мислить Майдан.

Наше мислення сфокусоване на дилемі індивід-громада. Його плюс – у його антимонархічності (це те, що нас відрізняє від російського політичного проєкту). Його мінус – у його немасштабності. Бо державу ми постійно мислимо в термінах індивід-громада. І кожна нова влада (і нинішня зокрема) намагається побудувати свою маленьку громаду.

Як зберегти свободу, яка міститься в цій орієнтації на індивіда та громаду, але все ж збільшити масштаб і додати сюди системи та інституції – ось наш великий виклик.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube